Чи можливе таке?…Перетнути риску сіру, червону, картату.
За нею упасти.
Та вивалити язика, горлати в усюди — « Я перший!».
…Але далеко не все однозначне — на самому краю, чи серед степу,
Десь у безмежжі… — смикаєш ручку дверей,
Які не знаєш — на вхід вони чи на вихід?…
Тобі все одно, без різниці, байдуже…До біса усе взагалі!
Відчиняєш, крокуєш та падаєш — ні! випадаєш лахмітний сміттям…
Розвіяний вітром в падінні в ніщо, у нікуди!
Чіпляєся в темряві за гілля, соломинки та за каміння стіни,
По якій зісковзуєш…вниз чи угору?… — не зрозуміло.
Падаєш битий, розбитий, обідраний, пошкрябаний весь об гострі виступи цеї стіни.
Біле тіло брудне та червоне від крові із ран…Радієш! — ось, подали тобі носовик!…
Підібрав що б юшку криваву із носа…
Здивований, що уцілів…і як опинився в ямі цій унизу? — взагалі, не ймеш віри!
Де ні сонця, ні вітру, ані води — лише темрява, холод та бруд.
Як ти зміг опинитися тут?!…
В перекопаному краю, де позводили замість зруйнованих теплих хатин
Похмурі холодні схожі на темні…на нори глибокі багатоквартирні будинки,
Що на будинки навіть не схожі…чужі.
…Ти і сам не віриш у те, що ти тут — уявити таке не можливо!
Не можливо було за межею картатою, сірою…
Та за червоною теж.
