АНОТАЦІЯ
Це — перша частина інтерв’ю-дослідження про волонтерський літературний проєкт “Гербера”, який підтримує молодих авторів і розвиває творчу спільноту в Україні. У роботі розглядається, як волонтерство допомагає створювати нові форми культурної співпраці. Основою дослідження стали інтерв’ю з засновницею, аналіз контенту та структура роботи команди. Робота показує, як “Гербера” працює всередині й чим вона корисна для інших культурних ініціатив.
Всього частин шість.
1. Як і коли виникла ідея створення "Гербери"?
Писати почала в 9 класі. Спочатку було щось маленьке. Пізніше вирішила написати роман. Навчаючись, паралельно працювала над рукописом. Бажання стати письменницею посилювалося. Почала викладати твори на різні платформи та вести TikTok. І потрапивши у таку літературну спільноту, зрозуміла, що моїх навичок недостатньо. Програмістів вчать все шукати англійською мовою, тому проблема пошуку нових знань швидко зникла.
Після 2022 року з початком війни українізація супроводжувалася створенням різних команд: озвучення, перекладу тощо. В один момент захотілося стати не просто глядачем, а частиною такої команди. І я потрапила у “Лісові мавки”.
У них я підглянула ідею організації команди у Trello та Discord. Побачила, яким способом можна знайти нових учасників. Це дало відчуття впевненості, що й мої ідеї у створенні чогось для написання цілком легко реалізувати зараз. Я почала продумувати усе. У блокнотику описувала організацію команди, цілі, ролі учасників тощо.
За два тижні до НМТ 17 липня 2022 року був створений TikTok акаунт та викладений десяток відео. Одне з них містило оголошення про набір до команди.
2. Яка ваша особиста мотивація для заснування проєкту?
Спочатку хотілося створити щось своє, те, щоб мені дуже подобалося. Довгий час мріяла мати свою команду, якою змогла б керувати. Хоч і оминала лідерство у шкільних проєктах та інших заходах, проте у “Лісових мавках” хотілося мати змогу приймати важливі рішення. Це, напевне, найбільше змотивувало до заснування.
Але не тільки це підштовхувало до створення команди. Оскільки я пишу свої історії, то не могла не помічати, як з 2022 роком після початку повномасштабної війни почала стрімко розвиватися українська література. Команди з перекладу книг, озвучки, інші організації, які виникали дуже просто: хтось виклав відео про набір і люди відгукувалися. Вважала це найкращим часом, аби втілити свій задум. Я дуже вагалася, чи починати зараз, чи чекати. Ще й НМТ давило.
Однак розуміння того, що не встигну “заскочити у цей потяг”, бо весь час відкладатиму, найбільш мотивувало. Ну і любов до написання, поширення цих знань, допомога іншим письменникам, змога бути в колі людей, які пишуть, це просто казка. І зараз, коли я тут, неймовірно щаслива.
3. Як обиралася назва "Гербера"? Що вона символізує?
На початку існування команди часто отримувала це запитання. Напевне, люди очікували якесь красиве пояснення, із сенсом, однак все набагато простіше.
Я люблю жартувати на цю тему і казати, що назву для команди підбирала, так само як і Стів Джобс для Apple. В один із прекрасних днів червня (це за місяць до створення Гербери) допомагала мамі у квітнику. Я у квітах геть не розуміюся, тому питала її про назви їх, коли бачила перед собою. Вони звучали красиво, а оскільки я шукала назву для команди, то вирішили позичити звідси. Потім просила маму просто так перерахувати квіти, які вона знає. І чомусь зупинилася на гербері. Чесно, не знаю, чому. Просто ця назва припала до душі. І все. Я так і назвала команду.
Однак у перший тиждень, коли запитували “Чому гербера?” я пояснювала, що не особливо “парилася” над назвою і пропонувала: якщо є ідеї, то можна поміняти. Ідей не було. А отже, ніхто не був проти цієї назви. Стів Джобс теж пропонував, або “придумуєте краще назву”, або “буде яблуко”. Вибір уже відомий.
Пізніше, коли у нас з’явилася рубрика зі значеннями квітів, ми вирішили пошукати й значення гербери. Вона перекладалася, як турбота та шанобливе ставлення (тут не просто гербера, а саме кремовий колір квітки). Тому ми почали писати, що якщо гербера символізує вищеперераховане, це означає, що ми турбуємося про наших слідкувачів та з повагою до них ставимося. І тоді я раділа, що так вдало підібрала назву.
4. Чи були інші проєкти, чи ідеї до "Гербери", які вас надихнули?
Як раніше згадувала, це команда перекладу манги “Лісові мавки”. Мені подобалася ця команда, якщо не брати до уваги її організацію. Я за те, аби всередині чітко вказувалися задачі кожного. Там це було суто на бажанні проявитися. І люди не охоче проявлялися. Коли нас стало 50, мало хто щось робив, мало хто брав участь, всі просто були “частиною” команди. І цей проєкт зіграв найбільшу роль, оскільки саме він показав, як приблизно можна все організувати в команді (використання Trello, Google Таблиць, правила кожної посади, анкети учасника тощо) і яким чином можна набрати людей у команду. І все це не так страшно і не так важко, як може здаватися.
Більше проєктів не згадаю. Я просто стежила за багатьма командами в TikTok і це мене найбільше підштовхувало, переконувало що мені таке теж під силу. Хоча, можу віднести сюди й видавництво зі створення коміксів “Всесвіт 0”. Я бачила його ще тоді, коли воно не мало жодної опублікованої частини. Ось це розуміння, що видавництва й інші свого роду організації, можна створити таким чином, просто прикликавши охочих, поділивши роль, монетизувавши це, і ти можеш рости та стаєш кимось великим. Зараз видавництво по цьому коміксу Somnia Studio має й інші проєкти та офіційно себе зареєструвало. Цей шлях показує, що все можливо, просто потрібно великі цілі ділити на малесенькі й рухатись вперед. І обов’язково адаптуватися до всього.
Щодо ідей, то як програміст (це моя спеціальність, №121), я шукала, щоб таке можна було розробити. І найперше, що спадало на думку — платформа, де можна круто прописувати багато всього, пов’язаного із сетингом та персонажами, де можна класно впорядкувати сюжет. На той час пробувала багато додатків і жоден не підходив мені настільки, настільки б я хотіла. “Гербера” якраз і стала тим, що дало початок цьому.
Я не можу відразу створити таку програму і прикликати сюди людей. Спочатку потрібно себе зарекомендувати, викликати довіру, мати аудиторію, яка зможе оцінити проєкт.
Також були ідеї про створення додатка, у якому могли б писати письменники та який потім міг би офіційно засвідчувати авторське право. Бо наскільки знаю, зараз його довести важко, якщо ведемо розмову про твір.
Напевне, усе це найбільш впливало на те, що створилася команда “Гербера” і на те, куди вона рухається.
5. Як формувалася команда? Чи всі залишилися з вами від початку до сьогодні?
У перший день після викладу відео з оголошенням про приєднання до вечора не було повідомлень від охочих приєднатися. Під вечір почало писати багато людей, я не встигала відписувати та приєднувати. І за кілька днів команда налічувала більш як 20 учасників. Така кількість людей викликала труднощі в організації, тому було роздано двом людям ролі адміністратора.
Працювали ми у Discord. Мали сервер, де були створені відповідні гілки та чати, були прописані правила та обов’язки до кожної ролі. Також приєднували людей до Trello .
Пізніше опитали учасників та прийшли до висновку, що Discord нам не підходить. Перенесли все в Telegram.
Зі стрімким розвитком Telegram та TikTok роздумували над розширенням. Сюди входив Instagram та “Квіткова соната”. Це додавало нових ролей.
Потім приєднали ще одного адміністратора для сайту. Вибір зробили на основі його досвіду в розробці.
Після створення “Книжкової Оранжереї” більша частина спілкування в самій команді перенеслася у цей чат. Там ми познайомилися з учасником, який почав писати підсумок обговорень кожного дня. Ми дали йому роль журналіста. Цей учасник спочатку кожного дня писав наші досягнення у каналі команди, пізніше кожного тижня.
А далі все залишалося стабільно. Нічого не мінялося. Й активність падала. Хоч у чатах присутні майже всі учасники, вони залишаються “просто учасниками”. Від команди залишився активним тільки чат з адміністраторами.
Деякі учасники час від часу спілкуються лише в “Книжковій Оранжереї”.
6. Що було найскладнішим етапом у становленні проєкту?
Робота з людьми. І це не перебільшення.
Як людина з соціофобією, я не звикла, що мені часто писатимуть. І ось перші три-чотири дні, коли прийшло у команду понад 20 людей і ніхто нічого не знає, ніхто не вміє працювати у Trello, всі знайомляться — ось тоді важко. Тобі весь пишуть, все треба пояснювати, кожному потрібно чітко казати, що робити, показати за яким принципом створювати відео, пости, показати як їх писати, як опрацьовувати інформацію, як брати завдання. Це складно.
Без адміністраторів не можна було обійтися (планувала надати такі ролі пізніше, але вийшло набагато швидше). Тепер вони пояснювали, а мені достатньо було зробити це тільки раз. Перші здані роботи перероблювалися по кілька разів.
Оскільки я та адміністратори сиділи допізна, а прокидалися під обід, то учасники команди від ранку чекали на наші відповіді. Це було не дуже добре. Тому ми ціле літо домовилися вставати о 9 ранку і до 22 працювати, а решту часу маємо право не відповідати. Хоча сиділи до 1 ночі та теж працювали. У нас був чат виключно для адміністраторів, ми до 9 ранку мали написати, що уже в мережі, бо за кілька прогулів я видавала штрафні. І ми реально весь час списувалися за 5 хв до початку зміни.
Також складно було визначити як працювати, як організувати велику кількість людей. Я хотіла через Discord, але у багатьох такого не було, і ми перейшли у Telegram. Потім Trello реорганізували краще, аби люди легше розуміли, що робити. Потім створили групи у Telegram для скидання готових робіт.
Пізніше, коли все налагодилось, то допомогти людині влитися в команду стало значно легше.
Також складність викликало те, що потрібно весь час показувати результати. Люди працюють тоді, коли вони бачать, що це оцінюється. На початку всі дуже рвалися щось робити, ми стрімко набирали аудиторію. А пізніше, коли аудиторія росла дуже повільно, коли не відбувалося суттєвих змін, більшість просто почали нічого не робити. Статус звичайних учасників. І це не їх провина. Це нормальне явище. Я б вчинила так само.
І коли таке відбувається, то все звалюється на мене. Тоді настають переломні моменти. Зараз розкажу детальніше.
Я людина, яка обожнює шалені графіки та завжди шукає собі роботу. І через це часто перегорає. Коли ми починали, то я робила заготовлення, щоб ми могли два тижні пояснювати усе людям і не переживати, що у соцмережах буде застій. А потім учасники багато чого скидали, і такого застою не було. Ми мали велику кількість матеріалу. Здавалося, могли кілька місяців відпочивати. А далі, після вересня, іноді були моменти, коли один день міг бути пустим, бо не вистачало відповідного контенту. Тоді я почала самостійно писати дописи, робити відео, щоб таких днів не було. Учасники команди все менше й менше проявляли активність і це траплялося частіше. Приблизно під зиму я вже писала більшість контенту. Сідала і писала кілька годин без упину. І так два-три тижні. Рятувало, що заготовленого матеріалу вистачало на 4-5 місяців. Тобто я могла писати до 200 дописів за цей час. Мала безліч лайфгаків, які мені допомагали впоратися з такою кількістю роботи. А далі могли бути періоди, коли нічого не викладалося. Не вистачало часу, перегоріла. І TikTok згодом теж був закинутий, бо я не встигала ще й сотні відео робити. За ці порожні дні я могла звинувачувати тільки себе. З іншого боку, не могла змиритися з тим, що проєкт буде закинутим, це була моя дитина. Я “Герберу” безмежно люблю з усіма учасниками, з цією аудиторією, з цим контентом. І час від часу знаходила сили, знову писала усе на місяці вперед і викладала. І так Ксеня — мій псевдонім — почав з’являтися всюди, під кожним дописом. Я вважала, що як лідер, повинна нести відповідальність. І якщо хтось не хоче виконувати роботу, а я хочу, щоб команда процвітала, то повинна зробити це сама.
Далі виклики від людей. Нелегко працювати й зі старшими людьми, тому що вони приєднувалися, брали завдання і зникали. Тобто ігнорували та не відповідали. А от зі сторони молодших такого не було. Вони ввічливо повідомляли, що хочуть піти геть.
Труднощі викликає і “Книжкова Оранжерея”. Його тематика повинна стосуватися написання власних творів. Однак його часто перетворювали на особисті блоги. Це коли людина скидає усе своє життя туди і їй все одно, чи реагує хтось на її контент, чи ні. Багато разів мені доводилося писати в особисті цим людям і давати попередження про порушення правил. Також були люди, що перетворювали чат на ГДЗ. І це мені не подобалося, бо чат переставав бути книжковим. І люди йшли. Реанімувати його важко, особливо, коли я одна. Були й сварки. І коли кличуть тебе рознімати людей, то ти намагаєшся якомога мирніше вирішити конфлікт. У результаті ті, що сварилися, йдуть геть, бо жодна сторона не задоволена рішенням. І таких випадків достатньо.
7. Як ви адаптувалися до змін в інтернет-просторі та поведінці аудиторії?
Варто з обережністю ставитися до такого. Потрібно не злітати з курсу. Ми команда, яка повинна допомагати у написанні, давати поради та ресурси, різні матеріали та інструменти. Ми можемо адаптувати рубрики, контент, але аж ніяк не міняти тематику команди.
У команді були розмови, що треба більше імен. Вони збирають хороше охоплення. Але ми ж не реєстр населення і нам потрібно викладати 1-2 рази на тиждень, а не більше. Також хтось хотів розповідати про діалекти, як писати без помилок тощо. І на такі ідеї казали, що ми не підручник Авраменка. Також нам пропонували розповідати про отрути, як у детективах різні вбивства можна прописати, про різні смертельні хвороби та багато подібного. Ми пояснювали, що не є посібником для вбивць.
Дуже часто комусь хочеться втиснути якомога більше тої теми, яка подобається або цікавить тільки цю одну персону. Головне не злітати з основної тематики. Всі ідеї варто реалізовувати виходячи з неї.
Здається, з цієї причини ми й закріпили за собою саме таке місце, де нас сприймають, як джерело знань про написання і допомогу в цьому ремеслі (як імена, поради, ігри тощо).
А вже теми для цих рубрик обиралися відповідно до того, що часто питає аудиторія. Та й самі рубрики (їх поява та зникнення) теж залежать від того, наскільки будуть добре сприйняті.
8. Чи були критичні моменти, коли проєкт міг припинити існування?
Так, і не раз.
Наша команда побудована таким чином, що коли учасники втрачають активність, заповнити необхідний контент стараються адміністратори. Я своєю чергою покривала усе, що було потрібно.
І як тільки ми вийшли на стабільність, активність учасників почала падати, а за пів року всі перестали працювати. Були люди, що докладали ще зусилля, але і вони, беручи приклад з інших, перестали.
Адміністратори теж учасники та приділяють час команді також за бажанням. Хоч бажання їхнє не зникало, проте створення контенту, який раніше писала вся команда — це складна справа, і вести за собою команду — не обов’язок адміністраторів.
Далі йшла я. Від самого початку створювала найбільше контенту, аби закривати усі прогалини. І коли активність зникала та заготовлення закінчувалися, я виділяла кілька тижнів, аби створити на наступні декілька місяців контент. Це понад 100-150 дописів різних рубрик (вести TikTok я теж закинула, адже не встигала за всім). І попри це в історії “Гербери” були довгі періоди застою. Адже я не завжди мала час, не завжди могла писати дописи та й росту не було. Розуміння, що все почало триматися на мені, демотивувало.
Закинути проєкт не могла, адже це моя дитина, яка подарувала мені безліч всього. Тому періодично знаходила час та сили, аби зробити видимість роботи команди.
Кожен такий підйом після тиші вважався останнім. І тільки на моєму бажанні “Гербера” продовжувала існування. Якби не це, проєкт закрили б ще у 2023 році.
Далі з розробкою нового сайту адміністратори знову показали активність та бажання допомогти. Однак при умові, що підготовка контенту до викладу у Telegram, TikTok та на сайт лишиться за мною.
Тому зараз активно працюють тільки 4 людини.
9. Якими ресурсами ви користувалися на старті? Це була повністю волонтерська ініціатива?
Станом на липень 2022 року більшість ініціатив були саме волонтерськими. Тому заклик до безоплатної роботи в соцмережах був сприйнятий досить таки нормально. Волонтерським він є і на сьогодні.
Першочерговим задумом був не заробіток, а вкладання у розвиток української літературної спільноти. Це вже тепер ми роздумуємо про комерціалізацію.
10. Який із досягнутих етапів розвитку ви вважаєте найважливішим?
Сайт.
Хто б що не казав, а мати сайт — один з важливих компонентів кожного бізнесу. Та й порівнюючи між усім створеним “Герберою”, це найдовша та найвимогливіша частина. Ми витрачали багато часу на розробку, на вивчення нового, на просування та наповнення. Це тисячі рядків коду, десятки годин, безліч аспектів. Так, кількість залучених осіб для цього була не велика, але не варто відкидати факт, що для створення сайту з нуля потрібно мати досвід.
Ми розробляли його з метою перетворити на велику платформу, яка зможе покрити безліч запитів аудиторії. І зараз, аналізуючи збільшення читачів, приходимо до висновку, що завдячувати цьому потрібно саме сайту.
