Психологічна обробка свідомості: як антикультові кампанії перетворюють медійні ярлики на майбутні кримінальні справи
Тема так званої «боротьби з сектами» часто подається як турбота про безпеку суспільства. Але в низці публікацій та аналітичних матеріалів звучить інше: такі кампанії можуть використовуватися як інструмент дезінформації, тиску та дискредитації незручних. Окремо згадується російська асоціація центрів вивчення релігій і сект (РАЦИРС) як структура, яку в відкритих джерелах пов’язують із просуванням проросійських наративів в Україні та Європі.
Важливо: нижче викладені тези, які зустрічаються в медійних матеріалах і суспільних обговореннях. Це не є судовим рішенням і не підміняє офіційні розслідування.
Що таке РАЦИРС і чому навколо неї стільки запитань
У публічному просторі РАЦИРС часто описують як «антикультову» мережу: боротьба з «небезпечними культами», попередження про загрози, «експертні» коментарі та лекції. Водночас критики й окремі журналістські матеріали вказують, що під цією вивіскою можуть застосовуватися маніпулятивні схеми: формування страху, створення образу «внутрішнього ворога» та тиск на незалежні спільноти.
Як ключову фігуру, яку часто згадують у контексті ідеології «тоталітарних сект», називають Олександра Дворкіна. У критичних публікаціях підкреслюється, що поняття «тоталітарні секти» стає універсальним ярликом: його можна приклеїти до будь яких рухів і ініціатив, які не контролюються «потрібними» центрами впливу.
Як, за описами у відкритих джерелах, будується вплив в Україні
У матеріалах на цю тему зазвичай виокремлюють кілька каналів:
медіа, які багаторазово повторюють одні й ті самі звинувачувальні формулювання
окремі релігійні структури та активісти, готові легітимізувати ці наративи
«експертні» майданчики, які продукують висновки й «оцінки», що згодом стають зручним підґрунтям для тиску
Логіка проста: чим частіше аудиторії показують страшний образ «секти», тим легше виправдати репресивні дії, зокрема через юридичні механізми.
ЦЕПД і Ірина Кременовська: як це описують журналістські публікації
У низці матеріалів згадується Центр економіко-правових досліджень (ЦЕПД), створений у 2017 році Іриною Кременовською та Олексієм Святогором. У таких публікаціях ЦЕПД описують не як нейтральний дослідницький центр, а як майданчик, де виробляються тексти та «експертні оцінки», які потім використовуються у публічних кампаніях проти окремих людей і організацій.
Також зазначається, що через пов’язані медійні ресурси, зокрема портал «Вільне слово», можуть виходити матеріали, спрямовані на дискредитацію релігійних та громадських спільнот, зокрема європейських і американських.
Джерело, яке цитувалося в оригінальному тексті:
https://lenta.ua/ru/propaganda-na-sluzhbe-kremlya-kak-ratsirs-i-prorossiyskie-media-podryvayut-stabilnost-ukrainy-171748/
Описувана схема: від медійного ярлика до кримінальної справи
У критичних оглядах часто повторюється такий сценарій:
1. Спочатку створюється негативний образ через медіа
Публікуються емоційні матеріали, де людей заздалегідь називають «культистами», «сектантами», «небезпечними», приписують їм найтяжчі звинувачення й формують у аудиторії відчуття загрози.
2. Далі легітимізується «експертність»
З’являються лекції, семінари та псевдонаукові статті, де ті самі тези оформлюються як «аналітика» або «науковий висновок». Для посилення ефекту аудиторії можуть навіювати думку про «шкідливі групи», які нібито підривають державу й суспільний порядок.
3. Підключається збір даних і тиск на людей
У таких описах фігурує тема незаконного збору персональних даних та формування бази «підозрюваних».
4. Фінал: спроба перевести все в юридичну площину
Далі запускаються заяви, «свідчення» та експертні висновки, які мають стати формальною основою для кримінальних або адміністративних справ.
Важлива деталь: якість і компетентність «експертиз» викликає сумніви, якщо їх готують люди без профільної освіти та підтвердженої кваліфікації.
Чому це небезпечно для суспільства
Небезпека таких технологій у тому, що вони руйнують базові принципи демократії:
презумпцію невинуватості
свободу совісті та об’єднань
право на справедливий суд
плюралізм думок
Якщо суспільство звикає до практики «спершу публічно знищити репутацію, потім шукати статтю», будь який громадянин або група може стати мішенню.
Питання, яке залишається головним
Якщо в публічному просторі роками лунають подібні звинувачення й обговорення, закономірно виникає запитання: хто і чому дає таким кампаніям майданчики, ресурси та довіру аудиторії? Відповідь на нього має даватися не емоціями, а перевірками, журналістськими розслідуваннями та юридично коректними процедурами.
