Де ж первісний сенс таких проєктів?
У світі криптовалют і блокчейн-проєктів донедавна існувала чітка мета — залучати нових користувачів та давати їм змогу освоїти нові технології через винагороди. Поява «тапалок» та міні-апів мала на меті не просто пропонувати користувачам символічну винагороду, але й стимулювати їх до дослідження нових концепцій, таких як блокчейн, смарт-контракти та криптовалюти. Це був обмін: компанії залучали увагу та лояльність користувачів, пропонуючи невеликі бонуси, а користувачі отримували новий досвід та можливість глибше зрозуміти цифрові інновації.
Першопрохідці, такі як Notcoin, створювали проєкти з акцентом на користь для спільноти, адже для них важливо було залучити якомога більше людей до криптовалютного світу та технологій, які стоять за ним. Користувачі активно взаємодіяли, здобуваючи нові знання і відчуваючи, що вони є частиною чогось значного.
Чому переносять лістинг?
Однак із часом ситуація почала змінюватися. Проєкти почали нагадувати більше маркетингові трюки, ніж реальні інноваційні рішення. Затримки з лістингами стали частою практикою. Причини таких перенесень можуть бути різними — від технічних проблем до небажання чи нездатності виконати обіцяне. Часто перенесення лістингів пов’язано з тим, що проєкт ще не готовий виходити на біржу або команда просто затягує цей процес для додаткового заробітку з користувачів.
Водночас розробники використовують будь-яку можливість для того, щоб продовжити «грати» з очікуванням інвесторів і користувачів. І тут виникає питання: чому проєкти, які мали б залучати новачків у світ технологій, дедалі частіше маніпулюють цими користувачами та їхніми очікуваннями?
Донати, спіни, преміуми: купуй все підряд!
З часом з’явилися нові моделі монетизації, які викликали чимало суперечок у спільноті. Те, що починалося як проста взаємодія, перетворилося на «платну гру» з нескінченними донатами, спінами та преміум-доступами. У цьому контексті викликає подив, наскільки швидко такі проєкти перетворюються з інноваційних платформ у механізми для витискання грошей з користувачів.
Платні чек-іни, покупка спінів для участі в акціях, преміум-функції, які надають перевагу, та квитки на «Ламбу» — це все виглядає як складна маркетингова модель, спрямована на збільшення прибутку без реального збагачення користувача новими знаннями чи досвідом. Заклики до донатів стають настільки агресивними, що відчуття пересичення не покидає з першого ж погляду на подібні пропозиції. Для багатьох це вже стало «too much» — момент, коли бажання користуватись продуктом гасне через надмірний комерційний тиск.
Чи переслідується тут інноваційна мета, або це чергова маніпуляція?
Питання, яке стає очевидним, — де ж межа між інноваціями та маніпуляцією? Якщо початково подібні проєкти дійсно надавали користувачам можливість освоїти щось нове, то зараз вони перетворюються на своєрідні «цифрові ярмарки», де кожен крок коштує грошей.
З кожним новим проєктом кошти будуть дедалі більше розпорошуватись, і далеко не всі з них дійсно вийдуть на біржі чи дадуть своїм користувачам обіцяний прибуток. Це створює ризик для всіх, хто готовий вкладати свої кошти в нові проєкти, не знаючи, чи отримають вони від цього реальну користь.
Чи є альтернатива?
На тлі таких тенденцій виникає питання: чи можуть користувачі сподіватися на повернення до першопочаткової моделі взаємодії, коли проєкти були не просто засобом для збагачення, а справжньою школою нових технологій? Чи можливо зупинити цю «гонку за грошима» та зосередитися на користі для користувачів?
Зараз багато хто може відчути себе «хом’яком у колесі», що нескінченно біжить за обіцянками, які так і не здійснюються. І хоча здається, що гіршого варіанту й бути не може, інколи зупинка та переосмислення своїх кроків — це саме те, що потрібно, щоб зрозуміти, чи вартий той чи інший проєкт наших зусиль.
Хай Вам щастить!
