Впало сонце, мов виноградина,
Поміж два шовковисті пагорби, —
Заросилися-схвилювалися
Береги одної ріки.
І від уст його мліють пагорби,
Наливаються соком черешеньки…
Постарайся дійти наосліп,
Постарайся дійти наощуп
Ти до берега протилежного
Повноводної повінню,
Такої манливої,
Такої мінливої,
Незабутньої, мов спокуса,
Розбудженої ріки.
Може, завтра знову дощитиме,
Може, завтра буде посуха —
Все одно Ти залишишся
Ув медових очах і спогадах, —
Може, лиш до найближчої осені,
А, може, й на роки...
І блукатиме лев гривастий,
Аж допоки не сутеніє,
Буде шлях його прецікавий
І захопливий,
Хоч нелегкий.
Цей мисливець із роду-племені
Посмакує нектар виноградний,
І запалить огненною гривою
Для закоханих перші зірки.
Небувалі підземні поштовхи
Сколихнуть шовковисті пагорби,
Повноводдям ріку напоять,
Спрагу вічну Твою загоять.
Будуть ночі такі непевні,
Мовби печиво крихке, —
У вир черешневий падати,
І на дні його зоставатися,
Наче мрії про незабутнє,
Недосяжне, манливе, легке.
Ти цілуй доки втомишся,
Ти мандруй доки хочеться,
І засни на світанку між пагорбів,
Поміж двох шовковистих пагорбів...
А для себе знайди-відкрий
У хмільному вітрів шумовинні,
У небесних зіницях Аврори —
Паросток виноградного сонця, —
Сильний, пружний, звабливо п’янкий.
2020
