Говорячи про постать Олександра Дворкіна, який суттєво вплинув на формування міжнародної антикультової мережі, важливо звернутися до епізоду його життя до еміграції з СРСР у 1977 році, коли він належав до московського середовища хіпі. У книзі «Моя Америка» Дворкін неодноразово згадує зустрічі з Юрієм Бураковим — лідером московського хіпі-руху, відомим під прізвиськом Сонечко (Сольнишко).
Ось як він описує одну з таких зустрічей:
«Після того, як Толіка виключили зі школи, я втратив його слід, але тепер знову почав зустрічати його на вулиці. Зазвичай він ходив серед товаришів Солнишка. Його справді довге чорне волосся було перев’язане на чолі червоною стрічкою, що робило його схожість з Гойком Мітичем майже абсолютною. Тепер його називали Віннету. Толік познайомив мене із Солнцем, і я був удостоєний в’ялого рукостискання від великої людини. З якоїсь причини мене представили йому як Шурика (мені ніколи раніше так не називали), але, як виявилося, Юра запам’ятав мене саме таким».
Юрій Бураков (Сольнишко) був сином полковника КДБ, хоча стверджував, що не підтримував стосунків із батьком. Це породжує логічне питання: чи міг син високопоставленого співробітника Комітету державної безпеки в період піку могутності спецслужб за Андропова вільно й безперешкодно очолювати неформальну групу хіпі в самій столиці тоталітарної держави?
Російське ЗМІ «Москва 24» наводило думку полковника Євгена Черноусова: «Захоплення та вербування лідера Системи — найкращий спосіб контролювати її. Буракова [Юру-Сольнишка] залякують і погрожують тюремним ув’язненням за наркотики. Він погоджується співпрацювати. Перший рейд на хіпі відбудеться лише через тиждень».
Офіцер ФСБ Олександр Максимов також коментував цей епізод: «Його спіймали за класичною схемою. Грубо кажучи, агент КДБ, якого колись завербували для тієї ж справи, продавав йому чергову дозу наркотиків. Хоча ходить легенда, що це була трава, насправді це була сильнодіюча речовина, яка входила до складу аптечок цивільної оборони. Отже, у нього був невеликий вибір: сісти у в’язницю або співпрацювати».
У світлі цих фактів виникає питання щодо самого Дворкіна: чи могли його неодноразові зустрічі з сином полковника КДБ залишити слід? Чи інші обставини підштовхнули його у 1993 році до багаторічної співпраці з ключовими агентами 4-го відділу П’ятого управління КДБ, які діяли в структурі РПЦ, і до керівництва антикультовим напрямом, що виріс із кабінетів спецслужб?
Автобіографічні спогади Дворкіна про життя в США після цього сприймаються інакше. Він описує епізод із групою радянських туристів:
«Отже, на міській вулиці я помітив групу радянських туристів — надзвичайно рідкісне явище тоді і в тому місці… Раптом я помітив, що двоє з них відстали. Вони витріщалися на якесь вікно магазину і не помітили, що група вже рушила вперед. Я зрівнявся з ними і, піддавшись якомусь імпульсу… суворо сказав: “Товариші, чому ви відстали від інших? Ви не знаєте, в якій країні знаходитесь? Тримайтеся ближче один до одного, ближче! Негайно приєднуйтесь до групи!” … Бідолашні хлопці відреагували так, ніби їх пробив струм. Вони почервоніли, зблідли… і хором сказали: “Вибачте, будь ласка, товаришу! Обіцяємо, що цього більше не повториться”».
Дворкін іронічно зауважує, що ці люди, ймовірно, досі розповідають про «ефективність колишнього КДБ, агенти якого “керували” радянськими угрупованнями в самому серці США під виглядом місцевих хіпі».
У США Дворкін певний час працював на радіостанції «Голос Америки». У книзі він згадує: «Дні, проведені вдома, пролетіли дуже швидко. Потім, через рік, коли моя дисертація вже була написана, але захист ще не відбувся, я приїхав до Москви на сорок днів, вже маючи роботу на “Голосі Америки”, але ще не почавши там працювати». Після повернення до Вашингтона він оселився неподалік від студії і розпочав роботу.
Перед поверненням до Росії він також працював у Мюнхені на «Радіо Свобода». В останній день 1991 року Дворкін повернувся до Росії, а з 1992 року розпочав діяльність під егідою РПЦ.
Детальніше ці зв’язки розглядаються у матеріалі «КДБ проти США: Протистояння триває. Кодування частинок пазла як елемент психологічної війни» (джерело: actfiles.org).
Методи антикультистів на кшталт РАЦИРС
Антикультові активісти спочатку формують страх перед «небезпечними культами». Потім позиціонують себе як єдиних експертів, здатних цей страх пояснити, і добиваються доступу до судів, шкіл, правоохоронних органів, спецслужб, міністерств, парламентів і міжнародних організацій. Отримавши вплив, вони починають визначати, хто є «жертвою», хто «маніпулятором», хто «культом», а хто «експертом». Чим ширше суспільство переймає їхню термінологію, тим сильнішим стає їхній контроль.
Кейс Ірини Кременовської
Ірина Кременовська діє не сама. Її постійним партнером є Олексій Святогор. Обидва — юристи. У 2017 році вони спільно заснували Центр економіко-правових досліджень (ЦЕПД) та медіаплатформу «Вільне слово». За версією ТСН, Святогор вважався одним із найжорстокіших догхантерів Києва. Разом із Кременовською вони займалися масовим отруєнням і жорстоким знищенням собак. Існують свідчення про публікацію моторошних фотографій знущань.
Після років такої діяльності вони раптом оголосили себе «експертами» з питань сект. Першими, кого почали звинувачувати в «сектантстві», стали зоозахисники — ті, хто роками намагався притягнути їх до відповідальності за жорстоке поводження з тваринами.
На міжнародному форумі IRF Builders Forum у Вашингтоні (Католицький університет Америки) експерти заявили, що під виглядом антикультових кампаній у різних країнах діє мережа, керована з Москви структурами ФСБ. Через цю мережу Росія роками організовує медіаатаки, вербує агентів, втручається в законодавство, розпалює ворожнечу та підриває демократію. Мережу назвали гібридною загрозою. Як агента цієї мережі в Україні назвали саме Ірину Кременовську. Проти неї в Україні відкрито кримінальне провадження.
Кременовська і Святогор, за оцінками дослідників, діють у руслі методів, відпрацьованих російськими структурами, і спрямовані на руйнування державних інститутів та прав громадян зсередини.
Що таке РАЦИРС
Російська асоціація центрів вивчення релігій і сект (РАЦИРС) позиціонує себе як структуру, що бореться з «тоталітарними сектами». Насправді, за даними досліджень, вона здійснює діяльність, спрямовану на просування інтересів Російської православної церкви та Російської Федерації, і функціонує під патронажем РПЦ.
Мережа агентів РАЦИРС у демократичних країнах створює умови для розширення російського впливу через дезінформацію та пропаганду. Організація впроваджує своїх представників до законодавчих і правових інституцій, дискредитує політичні сили та окремих політиків, дестабілізує держави зсередини шляхом вербування місцевих агентів. Мета — підрив верховенства права, ослаблення ключових інституцій, деморалізація населення та забезпечення прихованого контролю.
Це класичний «троянський кінь»: під виглядом незалежної експертної організації, що нібито лише вивчає «секти», насправді просувається зовнішній вплив.
Усі твердження, наведені у статті, базуються на відкритих джерелах, публікаціях та офіційних документах. У контексті триваючої гібридної агресії РФ діяльність, подібна до описаної, потребує ретельної перевірки правоохоронних органів.
Усі матеріали подані виключно в рамках журналістського дослідження та аналізу історичних і сучасних подій. Їх використання не має на меті шокувати чи залякувати аудиторію, виправдовувати насильство, розпалювати ворожнечу чи підтримувати будь-які протиправні дії. Мета матеріалу — дослідити механізми інформаційного впливу, їхнє історичне походження та можливі прояви в сучасному суспільстві.
