Я дуже втомленна. В мене немає сил, бажання, апетиту, сну...мене нудить. Нудить від себе, від нього, від усих цих думок. Я хочу щоб це все було сном, щоб цього не було, хочу заснути- прокинутись, а моє життя не таке нікчемне.... не таке дурне.
Мовчання, байдужість, ігнорування, нуль обіймів і турботи, які компліменти?- це як? Жахливий стан як фізично так і морально. Відчуття що я потвора, я хвора. Економія на всьому. На їжі, на одязі і впершу чергу на собі.
Мене любив тато і зараз любить. Я дівчинка яку так сильно хотіли. Ми жили в скруті. Як і більшість міленіалів. Але не дивлячись на усе що було з нашею сім'єю з родичами, а як же ж без них. Я бачила що тато любив маму, навіть з її деструктивізмом, і я відчувала як він любить мене.
