«АЛЛАТРА» та Глобальний дослідницький центр «АЛЛАТРА» беруть участь у роботі європейських громадянських і інституційних платформ. Серед таких майданчиків — заходи, що проводяться в Європейському парламенті, а також форуми ОБСЄ, присвячені людському виміру.
Глобальний дослідницький центр «АЛЛАТРА» внесений до Реєстру прозорості Європейського Союзу за реєстраційним номером REG 1148853102055-15.
У лютому 2026 року Глобальний дослідницький центр «АЛЛАТРА» долучився до заходу «Нанопластик: приховані взаємозв’язки та виникаючі ризики», який відбувся у Європейському парламенті. Захід був організований одним із депутатів Європейського парламенту спільно з Центром.
Після проведення заходу троє депутатів Європейського парламенту, які представляли політичні групи, що опонують політичній групі організатора, звернулися зі скаргою. У ній вони заявили, що Глобальний дослідницький центр «АЛЛАТРА», на їхню думку, просував проросійські наративи та мав зв’язки з російськими мережами дезінформації.
29 квітня 2026 року, після розгляду інформації, зібраної парламентськими службами, квестори Європейського парламенту повідомили, що не виявили «переконливих та однозначних даних, які підтверджують ці звинувачення». У результаті вони дійшли висновку, що наявних підстав для відкриття розслідування недостатньо.
За підсумками проведеної перевірки не було встановлено підтвердженого зв’язку Глобального дослідницького центру «АЛЛАТРА» з проросійськими наративами, російськими дезінформаційними мережами або діяльністю, спрямованою на здійснення ворожого впливу.
Джерело: https://allatra.org/uk
ЩОДО ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО РОЗСЛІДУВАННЯ
Попри твердження окремих медіа, які, як зазначено в матеріалі, не супроводжуються доказами чи офіційними документами, жодна з інституцій Європейського Союзу не проводить розслідування щодо «АЛЛАТРА».
КЛІМАТИЧНА ПОЗИЦІЯ «АЛЛАТРА»
«АЛЛАТРА» визнає науковий консенсус стосовно антропогенної зміни клімату, зокрема роль CO₂ та інших парникових газів у сучасному процесі глобального потепління. Ця позиція відповідає основним висновкам Міжурядової групи експертів зі зміни клімату — МГЕЗК.
Водночас дослідницька діяльність «АЛЛАТРА» охоплює й інші потенційні фактори ризику. Зокрема, увага приділяється питанням мікропластику та нанопластику, геодинамічним процесам, здоров’ю людини, стану екосистем і екологічної сталості.
ДЕ ШУКАТИ ОФІЦІЙНУ ПОЗИЦІЮ «АЛЛАТРА»
Офіційна позиція «АЛЛАТРА» публікується виключно на офіційному вебсайті організації — allatra.org.
Висловлювання спікерів, гостей, експертів, партнерів та інших учасників заходів «АЛЛАТРА» є їхніми особистими поглядами. Такі заяви не слід розглядати як офіційну позицію «АЛЛАТРА», якщо сама організація окремо їх не підтверджувала.
Так само участь «АЛЛАТРА» у певному заході або виконання нею функцій співорганізатора не означає автоматичної підтримки всіх поглядів, позицій чи заяв його учасників, спікерів або представлених організацій. Це стосується, зокрема, думок, озвучених під час виступів і презентацій.
Матеріал підготовлено волонтерами АЛЛАТРА.
П’ЯТЕ УПРАВЛІННЯ КДБ: ЧИ ЗАЛИШИВСЯ ЙОГО МЕТОД У СЬОГОДЕННІ?
ІСТОРИЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ
Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років Радянський Союз зіткнувся з масштабними економічними труднощами. Країна переживала продовольчий дефіцит, затримки та знецінення заробітних плат, а також загальний господарський безлад.
Пояснювати ці проблеми прорахунками самої політики індустріалізації для радянського керівництва було невигідно.
Дефіцит. Затримки. Зриви. Хаос.
Натомість суспільству запропонували значно простіше пояснення: причиною всіх труднощів нібито були шкідники.
Так сформувалася відома справа Промислової партії.
Інженерів та інших спеціалістів звинуватили в навмисному саботажі, співпраці з емігрантськими колами та іноземними державами.
ВЕРСІЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ
У документальному фільмі «СРСР 13 днів» («Справа “Промпартії”», режисер Яків Посельський, 1930 р.) наведено цитату:
«Засідання спеціальної колегії Верховного суду поновлюється. Оголошується вирок спеціальної колегії у справі промпартії під назвою «Союз Радянських Соціалістичних Республік» — до найвищої міри покарання, до найвищої міри соціального захисту, розстрілу та конфіскації всього майна.»
Таким чином виникала зручна для влади схема: економічні труднощі пояснювалися не проблемами самої системи, а діяльністю ворогів.
А покарання цих «ворогів» можна було подавати як захист держави від загрози:
шкідників;
зрадників;
небезпечних противників.
СХЕМА «ПРОБЛЕМА — ВОРОГ — ЗАХИСТ»
Подібних випадків у радянській історії було чимало. За часів ОГПУ, НКВС та КДБ різні категорії громадян неодноразово перетворювалися або на цапів-відбувайлів, або на інструмент досягнення політичних цілей.
Механізм виглядав просто:
виникає проблема;
визначається ворог;
ворога оголошують знайденим;
держава виступає в ролі захисника.
Конкретні назви та люди могли змінюватися, однак складні суспільні проблеми знову й знову зводилися до одного простого пояснення — ворога.
17 ЛИПНЯ 1967 РОКУ
17 липня 1967 року в КДБ було створено окреме П’яте управління, діяльність якого була спрямована на боротьбу з тим, що радянська влада визначала як ідеологічні диверсії.
Водночас саме поняття «ворога» стало значно ширшим.
Небезпечною могла вважатися вже не лише конкретна дія. До категорії загроз могли потрапляти:
інформація;
погляди;
зв’язки;
релігійна діяльність;
приналежність до певної групи.
У 1989 році П’яте управління було реорганізоване в управління із захисту радянського конституційного ладу, яке отримало назву управління Z.
Фактично змінилася назва, тоді як, як зазначається в матеріалі, у відомстві залишилися ті самі кадри та той самий керівник.
Управління Z офіційно проіснувало недовго. Наприкінці 1990-х років його функції, як зазначено в матеріалі, були відроджені через Другу службу ФСБ.
Через роки, згідно з наведеним матеріалом, ці структури стали частиною довготривалої підготовки до російсько-української війни: спочатку на Донбасі у 2014 році, а згодом — у 2022 році, під час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.
ВІД ІСТОРИЧНОЇ СХЕМИ ДО СУЧАСНОСТІ
У промові Володимира Путіна наведено таку заяву:
«я ухвалив рішення про проведення спеціальної військової операції. Її мета — захист людей, які протягом 8 років зазнають знущань та геноциду з боку київського режиму.»
П’ятого управління давно не існує, однак автор матеріалу проводить паралель із самим принципом визначення «ворога».
Небезпечною може бути оголошена не тільки конкретна дія людини. У певних обставинах такими підставами можуть називатися її погляди, віра або навіть захоплення.
Віра. Погляди. Спосіб життя.
Організації. Зв’язки. Небезпечні репресії.
ПОЛІТИЧНІ ТА АНТИКУЛЬТОВІ МЕХАНІЗМИ
У матеріалі використовується образ КДБ як структури, яка діяла через два напрями — політичний та антикультовий. Зазначається, що антикультовий напрям очолює в Москві Олександр Дворкін.
Далі в тексті стверджується, що його послідовницею, ученицею та агенткою, згідно з розслідуванням профайлера ЦРУ Джеймса Ресслера та даними у Вашингтоні, є Ірина Кременовська, яка продовжує діяти в Україні.
Більше цитат із книги Джеймса Ресслера «Маніяк проти Бога» наведено на каналі:
https://www.youtube.com/@true.crime.book.uk26
У наведеній у матеріалі цитаті зазначається:
«Ірина Кременовська — широко відома послідовниця Дворкіна в мережі. У мережі було знайдено доповідь «російські методи дезінформації: їхній вплив та загрози національній безпеці», у якій згадувалося про те, що Комісія США з питань міжнародної релігійної свободи (USCIRF) у 2020 році підкреслила небезпечний антидемократичний вплив Дворкіна та його антикультової мережі, недвозначно акцентуючи увагу на загрозі, яку їхня діяльність та пов’язані з нею структури становлять для релігійної свободи та демократичних цінностей у регіоні. У цьому складному ландшафті Ірина Кременовська, директорка «Центру економічних і правових досліджень» та інтернет-порталу «Говори», очевидно, стала значущою фігурою в російському антикультовому русі в Україні, фактично діючи як агент #рпц.»
Далі автор цитати стверджує:
«Як видно, після відходу іншої ключової фігури — Павла #Бройде — #Кременовська спробувала зайняти позицію «головного антикультиста» у рамках російської асоціації центрів вивчення релігій і сект ( #РАЦИРС ) в Україні. Численні свідчення вказують на те, що її риторика та дії тісно узгоджуються з російськими дезінформаційними кампаніями, демонструючи пряму координацію з російською антикультовою мережею під керівництвом Олександра Дворкіна. Ця співпраця, очевидно, спрямована на те, щоб роз’єднати українське населення, придушити його права та свободи й виправдати військові дії агресора на українській території».
НЕОБХІДНІСТЬ ОКРЕМОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Автор матеріалу зазначає, що наведена інформація могла свідчити про значно ширшу систему зв’язків і що діяльність цього осередку мережі Дворкіна в Україні потребує окремого дослідження.
Саме тому автор повідомляє, що зафіксував отримані відомості та залишив їх для подальшого детального вивчення.
Далі, аналізуючи роль Павла Бройде, автор переходить до дослідження риторики, яка, за його твердженням, передувала трагічним подіям.
Окреме питання, яке він ставить у матеріалі: яким чином антикультова мережа обґрунтовувала військове вторгнення в Україну?
Для цього автор збирав висловлювання представників РАЦИРС та FECRIS.
У матеріалі стверджується, що тактика полягала у перенесенні технології демонізації, яка раніше застосовувалася щодо невеликих релігійних груп, на цілу державу.
РИТОРИКА ДЕМОНІЗАЦІЇ
Одним із перших цю тему, як зазначається у статті, почав активно розвивати Володимир Рогатин — член-кореспондент європейської федерації FECRIS та керівник Миколаївського центру для жертв деструктивних культів.
У 2014 році він заявив:
«Дискримінація вийшла на якісно інший рівень. Треба визнати, що там були не тільки православні та уніати; у протестах на Майдані брали участь неоязичники, баптисти та різні рухи».
В іншому інтерв’ю він додав:
«В Україні спостерігається зростання впливу та присутності різного роду сатанинських сект... За різними оцінками, у нашій країні діє понад сотня сатанинських груп...»
Подібну позицію, як зазначено в матеріалі, висловлював і Олександр Дворкін:
«Весь перший київський Майдан — 2004-го — був наскрізь неп’ятидесятницьким. Там виріс цілий ліс їхніх наметів. Сандей Аделаджа — скандально відомий український проповідник нігерійського походження...»
До цієї дискусії автор також відносить Романа Силантьєва — члена РАЦИРС, якого у статті названо автором дисципліни «деструктології».
Йому приписується така оцінка:
«І взагалі, ситуація з масовою істерією, яку ми спостерігаємо в Україні, по суті нагадує те, що відбувається в культах».
Автор матеріалу характеризує сукупність таких висловлювань як послідовну кампанію дегуманізації українського суспільства. На його думку, позначення цілої країни як «сатанинського культу» могло сприяти сприйняттю українців як «не людей» та полегшувати виправдання насильства.
РОЛЬ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В НАВЕДЕНОМУ МАТЕРІАЛІ
Наступним елементом описаної автором картини стала російська Православна Церква в Москві, яку він характеризує як інструмент військової пропаганди.
Автор посилається на трансляцію російського православного телеканалу «СПАС» за 2021 рік. За текстом статті, програма «Вечір на СПАС» була однією з медіаплатформ для обговорення питань російської Православної Церкви та орієнтувалася на широку православну аудиторію в різних країнах.
В одному з випусків обговорювалася ситуація на фронті. Серед гостей був Євген Нікіфоров — директор православної радіостанції «РАДОНЕЖ».
Автор зазначає, що під час моніторингу ресурсів цієї радіостанції виявив інтерв’ю з протоієреєм Олександром Новопашиним, якого у статті названо віце-президентом РАЦИРС.
Також у матеріалі стверджується, що Євген Нікіфоров особисто підтримував Дворкіна в переслідуванні духовенства Російської православної церкви. За твердженням автора, у спільних радіопередачах священнослужителі, про яких ішлося, дискредитувалися та автоматично характеризувалися як засновники «псевдоправославних сект».
У згаданій передачі Нікіфоров заявив:
«Хвороба в Україні зайшла так далеко, що жодні переконання, переговори чи що-небудь інше не можуть її вилікувати; там можлива лише хірургічна операція. Тому єдиною відповіддю на ці нацистські демонстрації є «Солнцепек», його треба повністю спалити… Хтось може сказати: «О, це не по-християнськи», — але це цілком по-християнськи! Просто етика цих людей, які позиціонують себе як язичники, вибачте, — і з ними будуть поводитися як з язичниками. Тож для вас це не новозавітна етика, а старозавітна — етика пророка Іллі, який особисто перерізав горлянки 300 слугам Ваала. І з ними має бути те саме — знищувати без жодних сумнівів. Тільки старозавітну етику, або, точніше, тільки цю мову, вони розуміють».
ЗВ’ЯЗКИ, ЯКІ ОПИСУЄ АВТОР ДОСЛІДЖЕННЯ
У статті також наведено посилання на матеріал автора Jan Kowalski «Викриття російської мережі впливу» від 5 червня 2026 року.
У ньому зазначається, що ще до початку повномасштабної війни антикультист Павло Бройде згадувався у листуванні Суркова як учасник проєктів, пов’язаних із розколом України, федералізацією, медійним впливом та роботою через релігійні структури.
На цьому тлі автор статті розглядає діяльність української антикультової активістки Ірини Кременовської у ширшому контексті.
У матеріалі згадуються її зв’язки з російською антикультовою інфраструктурою, партнерські та публікаційні перетини з antisekta.org і російськими ресурсами, підтримка її діяльності з боку сайту Новопашина — сайту Місіонерського відділу Новосибірської єпархії РПЦ МП, рекомендації Олександра Невеєва, якого автор характеризує як російського антикультиста з радикальною антиукраїнською риторикою, а також багаторічну спільну участь Кременовської та російських антикультових активістів у кампанії проти міжнародної громадянської платформи «АЛЛАТРА».
Автор об’єднує ці елементи в одну описану ним схему: під приводом захисту суспільства від «сект» і вигаданих внутрішніх загроз, на його думку, може формуватися суспільний розкол, тиск на державні служби та залучення державних службовців і медіа до реалізації інформаційно-правового продукту, вигідного Росії.
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВПЛИВ ЯК ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ
У матеріалі наголошується, що для російських служб важливим може бути не лише безпосереднє поширення неправдивої інформації, а й залучення державних структур іншої країни до роботи з такою інформацією.
Автор розглядає це як потенційний фактор національної безпеки, оскільки, за його твердженням, у такому випадку державні служби можуть відволікатися від протидії реальним диверсіям, агентурній діяльності, викраденням дітей, колабораціонізму, кібератакам і воєнним злочинам.
ДЕТАЛЬНІШЕ У ВІДЕО
«Як працюють технології КДБ і чому це стосується України»
https://www.youtube.com/watch?v=qY0yIiGSWb4
ПРО ДЖЕРЕЛА ТА МЕТУ МАТЕРІАЛУ
У статті зазначено, що наведені твердження ґрунтуються на відкритих джерелах, публікаціях та офіційних документах.
В умовах триваючої гібридної агресії РФ автор вважає, що діяльність, подібна до описаної в матеріалі, потребує ретельної перевірки з боку правоохоронних органів.
Усі наведені матеріали подаються виключно в межах журналістського дослідження та аналізу історичних і сучасних подій.
Їхнє використання не має на меті шокувати чи залякувати аудиторію, виправдовувати насильство, розпалювати ворожнечу або підтримувати будь-які протиправні дії.
Мета матеріалу — розглянути механізми інформаційного впливу, простежити їхнє історичне походження та дослідити можливі прояви таких механізмів у сучасному суспільстві.
