В українців було достатньо причин не стежити за шаховою топ-подією. Проживаючи щодня російську агресію, важко не те, що дозволити собі бути “нейтральним глядачем”, а й просто примиритися з думкою, що поки в українських містах лунають сирени, російський шахіст може стати чемпіоном світу.
На щастя, цього не сталося. І попри неприємний контекст змагання (включно з російським спонсорством), з точки зору шахової боротьби світ отримав одне із найцікавіших шахових протистоянь ХХІ століття. Далі розповідаємо, в чому полягала драматургія перемоги Ліженя.
Важкий старт і повернення у гру Діна
На початку матчу Дін помітно нервував. І це можна зрозуміти, адже в кар’єрі 30-річного китайського шахіста ще не було подібних викликів. До того ж, він потрапив у цей матч лише завдяки відмові Магнуса Карлсена захищати свій титул.
Це все вилилось у швидку поразку в другій партії. Не зовсім вдала дебютна новація від Ліженя поставила його у незручне становище, із якого він не зумів вийти.
Однак, у своїй другій партії білими Ліжень зумів оформити солідну перемогу над своїм суперником. Цьому посприяла і якісна дебютна підготовка, і вигідний для китайського шахіста розвиток партії.
Варто сказати, що Непомнящий протягом партії неодноразово самотужки створював собі проблеми. Це відбувалося, по-перше, через намагання росіянина грати максимально швидко, а, по-друге, через його любов до гострих позицій. Росіянин йшов на невиправданий ризик у спокійних позиціях, через що отримував на горіхи від Діна.
Саме це і сталося у четвертій партії: отримавши позиційну перевагу, Ліжень почав затискати Непомнящего, який замість пасивної оборони з усіх сил намагався організувати контратаку. Однак, врешті решт, напоровся на класну жертву якості, яка остаточно “розібрала” його позицію.
Ця перемога “повернула” Діна в матч, однак справжні “гойдалки” були ще попереду.
Обмін ударами: Непомнящий захоплює лідерство
Вже в 5 партії росіянин відігрався за поразку впевненою перемогою у іспанській партії. У відносно непоганій позиції Ліжень знайшов собі проблеми, що дозволило Непомнящему навалитися на королівський фланг суперника.
Вже в наступній грі Дін знову знайшов слабину в дебютному репертуарі Непомнящего, перегравши його в Лондонській системі за рахунок кращого розуміння позиції. Але рівновага знову не протрималась довго: в сьомій партії Ліжень чудово розіграв Французький захист і вирівняв позицію завдяки чудовій жертві якості. Партія мала завершитись внічию, але через цейтнот Дін припустився грубої помилки й програв.
Обопільні помилки, порятунок Ліженя завдяки ризику
Після прикрої поразки Діна почалася нова сторінка в матчі: суперники зіграли чотири нічиї поспіль, навчившись нейтралізовувати гру одне одного. Психологічна перевага мусила бути на стороні Непомнящего, однак у Діна був ще один козир в рукаві.
Його звати Ріхард Раппорт. Румунський гросмейстер в цьому матчі виконував роль секунданта для майбутнього чемпіона. Раппорт відомий своєю прихильністю до надзвичайно агресивних і заплутаних позицій, на які він часто йде, навіть ціною великого ризику.
Саме це і було потрібно Діну, який двічі (у восьмій та десятій партіях) зіграв дуже “по-раппортівськи”. В обох випадках Ліжень свідомо ризикував програти, але за два тури до фінішу йому нарешті вдалося зрівняти рахунок.
Китайський гросмейстер у рівній позиції розпочав атаку на короля чорних, але наразився на контргру Непомнящего. Тим не менш, перебуваючи в гіршій позиції, Дін не зневірився, а продовжував ускладнювати ситуацію. В якийсь момент супротивники почали грати настільки “нервово”, що протягом двох ходів не зважали на можливість побити туру слоном.
Однак вирішальної помилки припустився саме Непомнящий, який вирішив розпочати ще одну контратаку, абсолютно проігнорувавши те, що його король – беззахисний через слабкість діагоналі А1–Н8.
Після цього Дін відносно легко звів до нічиєї свою партію чорними, а в останній чотирнадцятій партії знову спробував піти в гостру позицію. На цей раз Непомнящий відреагував краще, і ледь не змусив китайського шахіста капітулювати. Але у критичній ситуації в ендшпілі росіянин не знайшов, як підсилити позицію, в той час як Ліжень ефектно перевів гру в нічийне турове закінчення.
Новий чемпіон світу: ментальна перемога Ліженя
Отже, 14 партій з класичним контролем чемпіона не виявили. Отже, доля чемпіонства вирішилась в бліці (попри те, що цей підхід критикує частина шахової спільноти). Дін розпочав тайбрейк білими, і обидві партії цим кольором швидко завершились нічиїми. Натомість Непомнящий мав можливість зіграти на перемогу в другій партії, але не скористався нею.
А на четверту партію Ліжень неочікувано вийшов в режимі лева: граючи чорними, в міттельшпілі він намагався перехопити ініціативу,, а в критичний момент – не погодився на нічию, а пішов на ризик. І Непомнящий захитався.
Після програшу росіянин виправдовувався, що перед вирішальними партіями мав поганий сон, оскільки його снодійне кудись зникло. І, ніби бажаючи уколоти суперника, побажав в наступних поєдинках за чемпіонство “побачити кращу гру Діна, аніж в цьому матчі”.
Хоча ці виправдання звучать жалюгідно. Росіянин мав усі шанси нарешті здобути шахову корону, але поступився рівному собі супернику. В той час, як Дін двічі переламував несприятливий для себе хід матчу і на характері доводив, що він гідний бути там, де він є зараз. Фактично, китайській шахіст переміг Непомнящего в першу чергу ментально (а також – завдяки кращій стратегії на матч).
Як перемога Діна може вплинути на шахи?
Наостанок – кілька роздумів про те, що означає цей матч для світу шахів. Попри деякий скептицизм щодо його проведення (і певну “нелегітимність” через неучасть Карлсена), зі спортивної точки зору ця подія цілком вдалась. Боротьба двох рівних шахістів, з одного боку, була дуже конкурентного, а з іншого (що важливо), не перетворилася на “стерильний” обмін нічиїми.
Ще в середині змагання Ліжень і Непомнящий повторили серію із трьох перемог поспіль у матчах за світове чемпіонство. Востаннє таке траплялося в об’єднавчому матчі Топалова і Крамніка в 2006-му, а до того – в матчі Карпова та Каспарова в 1986-му!
Так само було б неправильно вважати, що чемпіонство Діна – не легітимне. Так, Магнус Карлсен досі залишається найсильнішим шахістом світу згідно рейтингу, але, по-перше, цьогорічний турнір у Вейк-ан-Зеє показав, що його форма – не ідеальна. А, по-друге, в історії шахів вже не раз траплялося, що найсильніший шахіст не був чемпіоном світу (2 роки чемпіонства Макса Ейве, вже не “піковий” Ботвинник 1960-х).
Так чи інакше, але відносно незабаром Ліженю доведеться захищати своє чемпіонство. І навіть якщо він, подібно до Макса Ейве, увійде в історію як короткотривалий чемпіон, його перемога є симптоматичною.
Адже вперше в історії обидва шахові чемпіонства відходять до Китаю. Завдяки цьому можемо говорити про те, що шахи остаточно перестають бути “західноцентричним” спортом. Є всі підстави вважати, що саме шахісти Азії вже незабаром будуть домінувати на світовому рівні. Ліжень став другим “шаховим королем” після Ананда, і можна лише гадати, скількох молодих шахістів своєї країни він надихне своїм успіхом.
