Шкіра першою відчуває на собі вплив тих чи інших мікробів. Відповідно, у процесі еволюції вона придбала властивості бактерицидного (вирицидного і фунгіцидного) захисту, настільки хорошої, що неушкоджений роговий шар завдяки властивостям кератину майже непрохідний будь-яких бактерій.
Адже шкіра є не тільки суто механічним бар'єром для живих патогенних мікроорганізмів. Вона здатна до самоочищення.
Основними факторами, що беруть участь у механізмах бактерицидності шкіри, є такі:
- Електрична непроникність рогового шару;
- механічна непроникність (непрохідність) рогового шару для
бактерій;
- Низькі значення рН верхніх шарів епідермісу;
- антагонізм нормальної та патогенної мікрофлори;
- стан першої лінії імунного захисту;
- Нормальний рівень факторів неспецифічної резистентності;
- активна реакція імуноцитів епідермісу та дерми, спрямована на знищення вірусів, бактерій та грибів.
Кисле середовище, лізосомальні ферменти, електростатичний заряд, мікробний антагонізм і фізіологічне лущення рогового шару, активний зустрічний струм епідермальних клітин є саме тими факторами, які кожен окремо і все в комплексі діють бактерицидно. А до них додаються і антимікробні властивості шкірного сала, похідного сальних залоз дерми, яка у свою чергу має цілу низку захисних систем.
З деяких пір на прилавках магазинів почали з'являтися звані антибактеріальні косметичні засоби. Справа в тому, що в рядову косметику консерванти вводяться в технологічних цілях, а саме для захисту від мікробного зараження. В антибактеріальних засобах речовини, що вбивають мікроорганізми, використовуються як активні інгредієнти, а отже, містяться у вищій концентрації. Інформація про антимікробну дію цих продуктів не тільки відображена на упаковці, але й доводиться до споживача через рекламу у засобах масової інформації. Існує три основні категорії антибактеріальних засобів: шампуні проти лупи, антимікробні мила, дезодоранти.
Як визначити, що продукт є антибактеріальним? Для безрецептурних препаратів антибактеріальні продукти зазвичай мають слово «антибактеріальний» на етикетці. Крім того, етикетка з інформацією про ліки на милі чи засобах для миття тіла свідчить про те, що продукт містить антибактеріальні інгредієнти.
Законодавці різних країн по-різному оцінюють ці засоби. Так, у США наявність таких активних інгредієнтів у косметичних засобах відразу переводить продукт із категорії косметичних продуктів у ліки. Наприклад, у США лише два антимікробні агенти, що використовуються у засобах проти лупи, увійшли до категорії 1 (безпечний та ефективний) - це піритіон цинкі дисульфід селену.
Група продуктів, представлених антибактеріальними милами, стала справжнім яблуком розбрату між косметичною промисловістю та FDA. FDA ухвалила, що мила, представлені на ринок як антибактеріальні, відносяться до лікарських засобів. Мила, що подаються як дезодоруючі, входять до категорії косметичних засобів.
FDA рекомендує використовувати антимікробні мила лише за розпорядженням лікаря. Косметична промисловість, своєю чергою, вимагає виділити окрему категорію споживчих косметичних товарів. Для того щоб ефективно впливати на мікробну флору, що мешкає на поверхні нашої шкіри, необхідно ввести антимікробний агент (той же консервант) у вищій концентрації. Тим самим ми підвищуємо ризик виникнення побічних реакцій (роздратування, алергії), з одного боку, і без жодних підстав серйозно порушуємо мікробіологічний баланс шкіри, з іншого. Про пряму небажану дію консервантів на шкіру ми говорили вище. Що стосується мікробіологічного профілю шкіри та його можливих змін, то про це варто сказати особливо.
У 2013 році FDA (США) запропонувало виробникам антибактеріального мила довести, що їх продукти більш ефективні, ніж звичайне мило, у профілактиці захворювань, або вивести їх з ринку. Оскільки таких доказів не було надано, FDA у вересні 2016 року заборонило продаж антисептичних миючих засобів для рук та тіла, що містять низку інгредієнтів, серед яких фігурує триклозан.
Європейський Союз заборонив використання триклозану у всіх біоцидних засобах гігієни, починаючи з січня 2017 року.
Триклозан є предметом суперечок вчених щодо безпеки. Триклозан (5-chloro-2-(2,4-dichlorophenoxy)phenol) – синтетична органічна сполука, що має антибактеріальні та протигрибкові властивості. Дане з'єднання вперше синтезували у Швейцарії в 1965 році і тривалий час використовували як пестицид. До 2016р триклозан використовувався в миючих та засобах для чищення, а також в милі, зубній пасті і дезодорантах. За даними досліджень, близько 70% населення США так чи інакше стикалися з цією сполукою у складі косметичної та гігієнічної продукції.
Цікаво, що FDA США досі не має в своєму розпорядженні однозначних відомостей щодо шкоди триклозану. На офіційному сайті можна знайти інформацію про те, що зараз проводяться дослідження, присвячені впливу великих доз триклозану на зниження рівня гормонів щитовидної залози, а також вкладу триклозану у розвиток бактеріальної стійкості до антибіотиків. У зв'язку з цим з 2017 року використання триклозану в антисептиках для рук та мила було заборонено.
Тим не менш, у 1997 році були зібрані результати досліджень щодо вивчення ефективності зубної пасти Colgate Total. Було показано, що триклозан у складі зубної пасти ефективно запобігає розвитку гінгівіту (запалення ясен).
На території України заборона FDA не діє, тому виробники можуть використовувати триклозан у рецептурах.
Справа в тому, що триклозан вбиває не лише шкідливі, а й корисні бактерії, тим самим залишаючи організм без захисту та завдаючи йому шкоди. Вчені довели, що компонент викликає мутації мікроорганізмів та утворення нових, невідомих науці бактерій. Є дослідження, що доводять, що триклозан здатний викликати незворотні наслідки для організму та порушує гормональний баланс. Він має здатність накопичуватися в організмі і збільшує опірність до антибіотиків. Також триклозан є отруйною для природи речовиною: забруднює озера, річки, океан та ґрунт.
У науковому середовищі продовжуються суперечки про шкоду та користь триклозану у складі миючих та гігієнічних засобів. Однозначна відповідь поки не знайдена, але очевидно, що розвиток негативного ефекту залежить від кількості та регулярності потрапляння речовини в організм.
Джерело
