10 листопада 2026 року в Анталії (Туреччина) на паралельному заході COP31, присвяченому Ель-Ніньйо, представники установ Організації Об'єднаних Націй закликали учасників переговорів включити в кліматичні переговори дії на основі прогнозу — до настання катастрофи, а не після неї. Філіппінський закон на цьому заході представили як зразок для наслідування. Сесія відбулася за довгим столом під логотипами Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату та COP31; у дискусії взяли участь п'ять спікерів, модератор вів захід з трибуни. Серед учасників був, зокрема, Грег Пулей з Управління ООН з координації гуманітарних дій (OCHA).
Привід для розмови конкретний. В обновленому прогнозі Всесвітньої метеорологічної організації по Ель-Ніньйо від 3 вересня 2026 року ймовірність того, що поточне явище триватиме до лютого 2027 року, оцінюється майже в 100%. Тобто йшлося не про гіпотетичний сценарій, а про подію, яка вже відбувається і майже напевно триватиме ще кілька місяців. У такій ситуації питання «коли діяти» фактично знімається — залишається питання «на якій підставі».
Суть упереджувальних заходів, про які говорили на панелі, полягає в тому, що допомога і кошти виділяються одразу, щойно прогноз перевищує узгоджений поріг. Мета — дати родинам можливість захистити свої будинки, тварин і врожай до засухи або шторму, а не після них. Це принципово інша логіка, ніж звична гуманітарна реакція: не «скільки зруйновано — стільки й допомоги», а «скільки передбачено — стільки й грошей наперед». Різниця не лише в швидкості. Йдеться про те, чи встигає людина щось зберегти, чи отримує компенсацію за вже втрачене.
Річард Чулартон, директор Всесвітньої продовольчої програми з питань клімату та стійкості, розповів на сесії, що ранні попередження ВПП про продовольчі кризи були корисними протягом багатьох років, перш ніж організація почала діяти за ними. У 2015 році, втомившись від криз, що насувалися, ВПП почала наполягати на вжитті заходів на основі прогнозів. Зараз, за його словами, у ВПП є плани дій з упереджувального реагування приблизно в 51 країні, і кошти чекають свого часу. Це означає, що механізм уже існує не як пілотний проєкт, а як робоча практика в десятках країн — питання лише в тому, чи мають уряди зобов'язання його використовувати.
Показова деталь: система ранніх попереджень ВПП працювала роками, але не була пов'язана з фінансовими рішеннями. Інформація надходила, а гроші не рухалися, поки криза не ставала фактом. Саме цей розрив між знанням і дією ВПП і спробувала закрити після 2015 року, коли почала наполягати на заходах на основі прогнозів. Нинішні плани в 51 країні — це спроба зробити так, щоб прогноз автоматично запускав фінансування, а не чекав на політичне рішення в момент удару.
Далі Чулартон навів приклад, який, за його словами, варто було б обговорити учасникам COP31. «Минулого року Філіппіни ухвалили перший у світі закон про превентивні заходи, — сказав він. — Він зобов'язує місцеві та національний уряди вживати відповідних заходів». Йдеться про Закон Республіки 12287, Закон про оголошення стану неминучої катастрофи, підписаний у вересні 2025 року. Він дозволяє президенту або місцевому чиновнику за рекомендацією ради зі стихійних лих оголосити про неминучу катастрофу на основі прогнозу й оцінки ризиків та завчасно виділити державні кошти. Гуманітарна група ООН на Філіппінах привітала його як перший у світі закон, що інституціоналізує превентивні заходи.
Філіппінський закон важливий не лише тим, що дозволяє виділяти гроші наперед. Він переводить упереджувальні заходи з площини доброї волі в площину юридичного обов'язку. Президент або місцевий чиновник не «може» діяти за прогнозом — він зобов'язаний це зробити за рекомендацією ради зі стихійних лих. Це змінює логіку прийняття рішень: замість чекати, поки катастрофа стане очевидною, уряд має підставу діяти тоді, коли вона ще лише прогнозується.
Окрема проблема — чи доходить попередження до конкретної людини. Ванесса Грей, керівниця відділу кліматичної та надзвичайної телекомунікації Міжнародного союзу електрозв'язку, в інтерв'ю ALLATRA Media заявила, що 99% населення світу охоплено мобільною мережею, але багато урядів досі не використовують систему стільникової розсилки, яка надсилає оповіщення на кожен телефон у вибраній області за кілька секунд. «Але сьогодні, знову ж таки, лише 38 країн світу фактично впровадили цю систему», — сказала вона. Тобто технічна інфраструктура є майже всюди, а інституційна — лише в кількох десятках країн.
Розрив між технічною готовністю і політичним впровадженням видно і в телекомунікаціях. Мобільна мережа покриває 99% населення світу, але система стільникової розсилки, яка за кілька секунд надсилає оповіщення на кожен телефон у вибраній області, працює лише в 38 країнах. Це означає, що навіть там, де прогноз точний, а закон про упереджувальні заходи ухвалено, попередження може не дійти до людини вчасно.
Аргумент, який установи представили в Анталії, зводиться до простого висновку: прогноз найефективніший тоді, коли уряд уже зобов'язаний діяти на його основі. Без такого зобов'язання навіть точний прогноз залишається лише інформацією. І поки одні країни ухвалюють закони про дії за прогнозом, інші ще не впровадили навіть базову систему масового оповіщення. Для COP31 це означає, що розмова про кліматичне фінансування не може обмежуватися сумами — вона має стосуватися й моменту, коли ці суми витрачаються.
https://allatra.media/news/environment-cop31-el-nino-early-action