Що може поєднувати московських хіпі 1970-х років, сина полковника КДБ, церковні структури Радянського Союзу, Олександра Дворкіна, міжнародний антикультовий рух, РАЦИРС і українську дослідницю Ірину Кременовську?
На перший погляд, це абсолютно різні історії, розділені десятиліттями, країнами та біографіями. Але якщо розкласти їх по роках, іменах та організаціях, між окремими епізодами починають проступати зв’язки, які заслуговують на уважний розгляд.
Цей матеріал об’єднує три лінії: історію російського антикультового середовища навколо Олександра Дворкіна, версію про його історичний зв’язок із практиками радянських спецслужб та українську частину цієї історії, у якій фігурують Ірина Кременовська, Олексій Святогор і пов’язані з ними інформаційні ресурси.
Одну з найбільш детальних версій пропонує онлайн-проєкт ActFiles, який публікує розслідувальні матеріали про антикультові мережі та їхні можливі зв’язки з російським інформаційним впливом. У великому матеріалі про КДБ, релігійні організації та міжнародний антикультовий рух автори намагаються простежити історичну лінію від радянських спецслужб до пострадянських структур, у центрі яких згодом опинився Олександр Дворкін.
Один із найбільш незвичних епізодів цієї історії з’являється ще задовго до створення РАЦИРС.
Олександр Дворкін, московські хіпі та Юрій Бураков
До еміграції з СРСР у 1977 році Олександр Дворкін був частиною московського хіпі-середовища. У книзі «Моя Америка» він кілька разів згадував Юрія Буракова на прізвисько Сонечко, одного з помітних представників московського руху хіпі. Бураков був сином полковника КДБ.
ActFiles звертає на цей епізод особливу увагу і, посилаючись також на публікацію «Москва 24», наводить версію, за якою Буракова могли схилити до співпраці з КДБ після історії, пов’язаної з наркотиками. У цитованому матеріалі полковник Євген Черноусов описував вербування лідера неформального середовища як ефективний спосіб контролювати всю групу. Офіцер ФСБ Олександр Максимов також розповідав про можливу схему, за якої Бураков опинився перед вибором між кримінальним переслідуванням і співпрацею.
На цьому тлі виникає питання, яке ActFiles залишає відкритим: чи могли знайомство з Бураковим та інші контакти молодого Дворкіна в московському середовищі якось вплинути на його подальший шлях? Через багато років Дворкін опиниться вже в зовсім іншій ролі, у центрі російської антикультової інфраструктури, тому цей ранній епізод його біографії набуває додаткового контексту.
«Моя Америка», «Голос Америки» і жарт про КДБ
Після еміграції Дворкін жив у Сполучених Штатах і працював на «Голосі Америки», а пізніше в Мюнхені на «Радіо Свобода». Про цей період він сам розповідає у книзі «Моя Америка».
У книзі є епізод, який на тлі подальшої біографії Дворкіна читається майже символічно. Одного разу він побачив у США групу радянських туристів. Двоє чоловіків відстали від інших, і Дворкін, за власними словами, вирішив пожартувати, звернувшись до них таким тоном, ніби був людиною, яка контролює радянську групу.
Туристи сприйняли його слова настільки серйозно, що відразу поспішили назад. Дворкін завершує цю історію іронічним припущенням, що ці люди могли ще багато років розповідати своїм родинам про ефективність КДБ, агенти якого нібито контролювали радянських громадян навіть у Сполучених Штатах під виглядом місцевих хіпі.
У момент написання це був просто автобіографічний анекдот. Однак після повернення Дворкіна до Росії його кар’єра розвиватиметься вже в зовсім іншому середовищі, і саме тому цей епізод сьогодні сприймається інакше.
П’яте управління КДБ, РПЦ і церковне середовище
Окремий пласт розслідування ActFiles стосується зв’язків радянських спецслужб із церковним середовищем. Автори наводять матеріали 4-го відділу П’ятого управління КДБ, де описується поїздка делегації РПЦ до Данії у 1983 році. За цитованими документами, до її складу входили агенти з псевдонімами «Аббат» і «Григорій».
У тому самому дослідженні митрополит Пітирим фігурує як «Аббат», Алексій II як «Дроздов», а майбутній патріарх Кирило як «Михайлов». Через такі епізоди ActFiles проводить історичну лінію від діяльності 4-го відділу П’ятого управління КДБ до церковного та антикультового середовища, яке сформувалося вже після розпаду Радянського Союзу.
Важливою частиною цієї реконструкції стає і Данія.
Копенгаген, Йоганнес Аагаард і Dialog Center
У 1986 році в Копенгагені проходив конгрес під егідою Всесвітньої ради миру. ActFiles наводить позицію представників Соціал-демократичної партії Данії, які характеризували цей захід як радянську фронтову операцію і звертали увагу на значну кількість комуністів серед організаторів.
Приблизно в той самий період розширювалася міжнародна мережа Dialog Center, пов’язана з данським лютеранським богословом Йоганнесом Аагаардом, який згодом стане наставником Олександра Дворкіна.
ActFiles розглядає цей часовий та організаційний збіг як частину ширшої картини міжнародних контактів, у якій релігійна тематика, антикультова діяльність і радянські операції впливу могли перетинатися. Через кілька років центр цієї історії переміститься вже до Москви.
Дворкін, Центр святого Іринея Ліонського та РАЦИРС
Наприкінці 1991 року Дворкін повернувся до Росії. У 1992 році почалася його робота в церковному середовищі, а у 1993 році під егідою РПЦ і з благословення патріарха Алексія II був створений Інформаційно-консультаційний центр святого Іринея Ліонського, який очолив саме Дворкін.
Згодом він стане однією з ключових фігур РАЦИРС, Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект. ActFiles трактує цей момент як один із ключових етапів відновлення пострадянської антикультової системи, історичне коріння якої автори простежують до практик П’ятого управління КДБ.
Саме в цій логіці з’являється формулювання про своєрідне «антикультове крило». Для авторів розслідування важливий не лише можливий історичний зв’язок, а й сама модель роботи з групами, які оголошуються небезпечними.
Як працює риторика «небезпечних сект»
Антикультова модель, описана в цих матеріалах, будується на доволі зрозумілій послідовності. Спочатку суспільству пояснюють, що поруч існує небезпечна група, після чого для неї закріплюються визначення на кшталт «тоталітарної секти», «деструктивного культу», «маніпуляторів» або «екстремістів».
Потім з’являються люди, які пропонують себе як фахівців, здатних визначити, хто є «жертвою», хто «лідером культу», хто «маніпулятором», а яка організація становить загрозу для суспільства.
Якщо такий словник починають використовувати журналісти, чиновники, правоохоронці, суди або політики, вплив «експерта» вже не обмежується публічною дискусією. Його оцінки можуть почати впливати на те, як конкретних людей і організації сприймають державні інституції та ширше суспільство.
Саме цю тему порушує українське інтернет-видання Lenta.ua у матеріалі про діяльність РАЦИРС в Україні. Видання описує її як систему інформаційного впливу, що працює через медіа, громадські структури та політичне середовище, і стверджує, що така діяльність використовується для дискредитації окремих громадських, політичних і релігійних діячів.
У цій частині історії вже безпосередньо з’являються Ірина Кременовська та Олексій Святогор.
Ірина Кременовська, Олексій Святогор і «Спілка журналістів-догхантерів»
У квітні 2016 року в Україні була зареєстрована організація з промовистою назвою «Спілка журналістів-догхантерів». Відкритий український сервіс реєстрових даних Opendatabot вказує серед її засновників Олексія Святогора та Ірину Кременовську, а керівником організації був Святогор.
У січні 2017 року Кременовська і Святогор стали засновниками ще однієї структури, приватної наукової установи «Центр економіко-правових досліджень». Директоркою Центру стала Кременовська.
Догхантерська частина цієї біографії особливо помітна через Святогора. Українська медіагрупа ТСН роками називала його одним із найвідоміших догхантерів. За повідомленнями ТСН, сам Святогор публічно говорив про тисячі вбитих тварин і розповідав про отруєння безпритульних собак, тоді як зоозахисники багато років вимагали притягнення його до відповідальності.
У кримінальній справі, де Святогору інкримінували виготовлення матеріалів, що пропагують насильство та жорстокість, Шевченківський районний суд Києва у 2021 році його виправдав, пояснивши, що в інкримінованих діях не було доведено складу відповідного кримінального правопорушення.
Найцікавішим у цій історії є подальша зміна публічної ролі. Люди, чиї імена роками були пов’язані з догхантерським середовищем і гострими конфліктами із зоозахисниками, згодом починають виступати як автори й «експерти» у питаннях «сект», «деструктивних культів», психологічного впливу та суспільної небезпеки. Це закономірно породжує питання про те, як відбувся такий перехід і на чому ґрунтувалася нова експертність.
Ірина Кременовська, «Вільне слово» і антикультове середовище
Українське інтернет-видання Lenta.ua у матеріалі від 20 лютого 2025 року розглядає Центр економіко-правових досліджень, «Вільне слово» та «Антисекту» як частини одного інформаційного середовища, пов’язаного з Іриною Кременовською.
Видання стверджує, що через ці ресурси поширюються наративи, близькі до риторики російської РАЦИРС, а також звертає увагу на контакти з російським антикультовим середовищем. Зокрема, Lenta.ua пише, що на «Вільному слові» Кременовська неодноразово посилалася на російського антикультового автора Олександра Нєвєєва.
У версії Lenta.ua це не просто тематичний збіг. Видання інтерпретує діяльність Кременовської та Святогора як частину ширшого інформаційного впливу, пов’язаного з РАЦИРС та російськими структурами.
Саме після цього українська частина історії виходить далеко за межі звичайної дискусії про «секти».
Що повідомлялося про Кременовську на тлі форуму у Вашингтоні
21 і 22 травня 2025 року в Католицькому університеті Америки у Вашингтоні проходив IRF Builders Forum, міжнародний форум, присвячений релігійній свободі. Офіційний сайт IRF Secretariat підтверджує проведення заходу, Civil Society Congress та участь представників державних і міжнародних структур.
Через тиждень українське інформаційне видання РБК-Україна, посилаючись на «Телеграф», повідомило, що під час форуму окремо обговорювали транснаціональні антикультові структури.
У матеріалі РБК-Україна зазначається, що учасники пов’язували цю мережу з Москвою та Олександром Дворкіним, а Ірину Кременовську представники форуму назвали «агенткою кремлівської мережі в Україні», яка, за їхньою версією, працює безпосередньо на Дворкіна.
Там же РБК-Україна повідомило про заяви щодо інформаційно-підривних кампаній і про кримінальне провадження стосовно Кременовської за статтею 161 Кримінального кодексу України.
На офіційній сторінці IRF Builders Forum підтверджуються сам захід, програма та учасники, однак твердження про Кременовську на цій сторінці не опубліковані. Джерелом цього конкретного твердження є повідомлення РБК-Україна з посиланням на «Телеграф».
Поява її імені в такому контексті переводить історію далеко за межі звичайної суперечки про релігію і ставить уже інше питання: наскільки українське антикультове середовище може бути пов’язане з ширшими російськими мережами впливу.
Як Lenta.ua та ActFiles описують роль РАЦИРС
Українське інтернет-видання Lenta.ua описує РАЦИРС як структуру, діяльність якої пов’язана з російським інформаційним впливом, РПЦ та просуванням інтересів Росії. У матеріалі також висловлюється версія про зв’язки цієї мережі з російськими спецслужбами.
Онлайн-проєкт ActFiles розглядає цю історію ще ширше, намагаючись простежити історичне коріння такої моделі до радянської роботи з релігійним середовищем, П’ятого управління КДБ та міжнародних мереж впливу.
У такій інтерпретації РАЦИРС постає своєрідним «троянським конем». Зовні це мережа організацій, які займаються «сектами» та «деструктивними культами», але, за версією авторів цих розслідувань, через антикультову тематику може вирішуватися значно ширше завдання: визначати для суспільства внутрішніх ворогів, створювати навколо них атмосферу страху, формувати потрібний словник для медіа та державних інституцій і поступово впливати на те, кого суспільство сприймає як небезпечного.
У такому разі питання про РАЦИРС уже не обмежується релігійною тематикою, а переходить у площину інформаційного та суспільного впливу.
Як створюється образ ворога
Механізм, описаний у цих матеріалах, починається з категоризації. Спочатку обирається певна група, після чого їй дають визначення, яке вже містить оцінку: «секта», «деструктивний культ», «екстремісти» або «маніпулятори».
Потім з’являється «експерт», який пояснює, чому ця група небезпечна. Якщо його термінологію підхоплюють медіа, чиновники та правоохоронні структури, ярлик поступово починає жити власним життям і впливати на сприйняття людей ще до розгляду їхніх конкретних дій.
Онлайн-проєкт ActFiles розглядає подібну риторику також у контексті дегуманізації України та українців і припускає, що антикультові технології могли бути одним із елементів ширшої системи формування образу ворога.
У цьому сенсі головним стає вже не питання про належність людини до тієї чи іншої релігії, а питання про саму модель інформаційного впливу: хто визначає небезпечну групу, хто отримує статус експерта і що відбувається, коли держава та суспільство починають використовувати створений ним словник.
Чому історія Ірини Кременовської важлива для України
У випадку Ірини Кременовської в одній біографічній та інформаційній лінії сходиться багато незвичайних епізодів. У 2016 році вона є співзасновницею «Спілки журналістів-догхантерів», а вже у 2017 році разом зі Святогором засновує Центр економіко-правових досліджень і стає його директоркою.
Далі у пов’язаному з нею інформаційному середовищі з’являються теми «деструктивних культів» і «сект», російські антикультові автори та поняття, характерні для РАЦИРС. Саме так цю діяльність описує Lenta.ua.
У 2025 році РБК-Україна з посиланням на «Телеграф» повідомляє, що під час міжнародного форуму у Вашингтоні Кременовську називали учасницею кремлівської антикультової мережі та пов’язували безпосередньо з Дворкіним.
Разом ці епізоди складаються в історію, яку вже складно звести до простої суперечки про «секти». Вона стосується походження людей, які претендують на роль експертів із суспільної небезпеки, концепцій, якими вони користуються, авторів, яких вони цитують, інформаційних структур, із якими перетинаються, і зрештою того, хто отримує право визначати для суспільства групу, якої воно має боятися.
Саме тут і починається розмова про інформаційний вплив. Він може починатися задовго до формальних заборон чи переслідувань, уже в той момент, коли певну групу переконливо представляють суспільству як небезпечного ворога, а поруч з’являється людина, яка пропонує себе як експерта з цієї загрози.
Джерела
1. ActFiles, онлайн-проєкт із розслідувальними матеріалами про антикультові мережі: KGB vs USA: Puzzle Piece Coding, Psychological Warfare & Anti-Cult Networks.
https://actfiles.org/kgb-vs-usa-confrontation-continues-puzzle-piece-coding-as-an-element-of-psychological-warfare/
2. Lenta.ua, українське інтернет-видання: «Пропаганда на службі Кремля: Як РАЦИРС і проросійські медіа підривають стабільність України».
https://lenta.ua/propaganda-na-sluzhbi-kremlya-yak-ratsirs-i-prorosiyski-media-pidrivayut-stabilnist-ukrayini-171748/
3. РБК-Україна, українське інформаційне онлайн-медіа: «У Вашингтоні визнали Україну прикладом захисту релігійної свободи», з посиланням на «Телеграф».
https://www.rbc.ua/rus/news/vashingtoni-viznali-ukrayinu-prikladom-zahistu-1748414484.html
4. IRF Secretariat, офіційна сторінка IRF Builders Forum та програма заходу 21–22 травня 2025 року у Вашингтоні.
https://www.irfsecretariat.org/events/irf-builders-forum
5. Opendatabot, відкриті реєстрові дані про «Спілку журналістів-догхантерів» та Центр економіко-правових досліджень.
https://opendatabot.ua/c/40400485
https://opendatabot.ua/c/41090200
6. ТСН, матеріали про Олексія Святогора, звинувачення зоозахисників та судове провадження, у якому його було виправдано.
