Мізантропія
Давно тобі не писав, перевірка вимотала. І, можу сказати, це була перевірка не лише нашої шаражкиної контори, а й моїх переконань. Юнг говорив, що зустріч із самим собою належить до однієї з найнеприємніших, і я мав одне з таких далеко не романтичних побачень. Цікаво, що людина зустрічає себе не лише в екстремальних чи піднесених обставинах, під обстрілами чи в трипах, а на іспитах, у чергах чи зборах мешканців, такою вона собі не подобається і сподівається, що десь у горах вона буде справжнішою, хоча куди вже. Можливо, якби у нас із нею все склалося, я б взагалі не помітив цю малоприємну, але не унікальну процедуру, а так схильність до самооаналізу та загострені почуття змусили прожити цей період у всіх монотонних деталях, якими втомлювати тебе не буду. Цей тиждень можна назвати тижнем розчарування в людях та переходом до мізантропії, це цілий етап, за який сталося не менше, ніж за довгі місяці. Не те, щоб я колись особливо був зачарований людьми, але все одно я до останнього уникав роботи в дружньому колективі, щоб менше знати про людей і більше в них вірити. Зазвичай люди більше схильні бачити краще в собі, ніж в інших, але я встиг надивитись на себе і вважав за краще не бачити людей, щоби сподіватися, що у них може бути по-іншому. Тепер же професійні відносини від співбесід до звільнень мені здаються значно більшим збоченням, ніж БДСМ, сектанство і наркорух. Любителі дешевих інтриг за 0.25 ставки для менш зниклі, ніж гвинтові. А найнеприємніше, що я і сам такий. У нашої шараги складна багаторівнева назва, яка з роками стає дедалі довшою, а принтера у нас немає, і до нас приїхала столична шарага, яка має принтер. Вони вимагають неможливого і вимагають вигляду, тобто роблять вигляд, що це можливо, ми робимо вигляд, що робимо для цього все можливе, вони роблять вигляд, що нам вірять. Риторичне питання, чи можна сказати, що всі люди мерзоти, але кількість мразей і тих, що мовчать про марноту, сильно переважує тих, хто готовий підставитися заради спроби щось змінити. І я теж не готовий підставлятися, тож побічно в дрібницях підтримую мразотство. У нас прийнято за очах критикувати начальника, що виписує собі премії, а після перевірки я зізнався собі, що й сам хочу собі окремий кабінет і такі ж премії. Товарно-ринкові відносини у всіх сферах приблизно такі самі, люди використовують людей, тож не бачу, куди тікати. Якщо раніше в мізантропії було якесь заперечення, горда самота на скелі, то тепер це просто констатація факту, мізантропом можна бути і серед людей, і особливо ніхто не сперечатися з тим, що людство безнадійне. А посперечатися хотілося б, може, в тебе є що заперечити. Після однієї бутафорської наради, всі рішення якої вже були прийняті заздалегідь владними, я зустрів майже анекдотичного міського божевільного. Зовні по ньому і не скажеш, може, тому його не забрали в будинок скорботи, мабуть, у нього часткова ненормальність, і він, наче актор, вміє входити і виходити з ролі. Він вважав себе Наполеоном і на рідкість багато знав про свою епоху, болісно переживав Ватерлоо. Цікаво, скільки разів він прокидається після великої поразки і намагається прийти до тями. Він запросив мене до своєї коаліції без співбесід, достатньо було стрільнути цигарку. Сподіваюся, вийде його ще колись побачити, бо він здався мені єдиною людиною серед усієї нашої звєздобратії.
