Тіні
На мертвій планеті щось поворухнулося вперше. Але побачив це лише один хлопчик — і після того світ уже не був таким самим.

На мертвій планеті щось поворухнулося вперше. Але побачив це лише один хлопчик — і після того світ уже не був таким самим.
На Аврії люди садять спогади, що проростають реальністю. Та що станеться, коли ті, хто пам’ятає — зникнуть?
Був липень 2020-го. Стара Audi-80, у якій заледве зачинялися двері. Згодом я ще вчився кермувати цим диво-автомобілем, справжнім ретро-експонатом якогось фантасмагоричного музею пошарпаних авт. Відтоді маю сентимент саме до цієї моделі машин.
У місті, якого не існує, цифрова душа шукає себе серед покинутих спогадів і кохання, яке не мало статися. «Кремнієвий сад» — ліричний кіберпанк про пам’ять, втрату й надію, що проростає навіть у найхолодніших глибинах мережі.
Події "Божого Суду" відбуваються за пару років до початку "Вогняного Дракона" і розповідають про те, як бос новоствореної мафії, Капучино Карбоне, зрозумів, хто він є насправді та чого хоче досягти.
Травнева земля, грози в полях, мокрі дороги додому. Юність спотикається об перші сумніви, та навіть серед поразок пахне життям. Літній дощ омиває старі місця, де ще лунає голос твого дитинства.
Настав час виходити з нескінченної саможалості та почати щось робити. Якби не мої знайомі, я тягнув би до останнього, але вони мало не стусанами витягли мене на побачення.
Міський кат, що живе у Львові недалекого майбутнього, поспішає на шкільне свято доньки, але повинен виконати ще одну екзекуцію. Оповідання брало участь у конкурсі "Загибель богів" від Зоряної Фортеці.
Людство завжди відчувало себе самотньо у всесвіті. Шукає, прагне зустрічі. Куди ж приведе ця жага?
Поки він, широко розкинувшись на ліжку, охоплений приємною слабкістю, насолоджувався короткими митями душевної легкості, вона, скрутившись біля нього калачиком, нишпорила руками в складках зім'ятої в ногах шовкової ковдри.
Я знайшов оповідання, яке не пам'ятаю, як писав, але дуже прозоро розумію, де й коли. Але зважаючи на те, що йдеться про Міжземелля, я радий вже тому, що ця проза написана не мовою сновидінь.
Чотири стіни. Тиша, що ріже вуха, виїдає мозок і просто вбиває. Тобі звідси не вибратись, і ти це знаєш...
Ніч, маленька сцена провінційного театру і двоє закоханих. Як закінчиться ця ніч не знає ніхто, навіть вони самі
Як переживається депресія? Чи то це просто спосіб мислення з дитинства? Потік думок про те, наскільки болісно іноді переживається життя
Оповідання про лицаря й дівчину, які насправді зовсім не такі, якіми себе вважають.
Блог про книги в телеграмі
Письменниця
Біснуваті творчі кицьки