Прокинувшись зранку я не повірив своїм очам. Не може бути, щоб світ так сильно перемінився за ніч. Лише вчора я відчував тяглість і смуток, спостерігаючи перегорання оточуючого середовища - осінь. А вже зараз ця меланхолійна жовтизна змінилася білосніжним спокоєм
життя має багато поганого, але воно не погане. я люблю жити це життя. люблю долати труднощі і знову посміхатися. все завдяки мені, я сама збудувала свій мир.
успіх - бажання кожного, та чи готовий кожен до зусиль, що доведеться викласти в обмін? а чи готовий кожен до відчуття пустоти великого успіху..?
Боже, я нарешті пишу цей огляд. І сьогодні ми поговоримо про оповідання «Сюїта для трьох скрипок і фортепіано. Таємнича осіння фотографія». Автор – Андрій Любка. Збірник історій «Кілер». Але спочатку трохи передісторії…
Вейш потрапляє у петлю часу, єдиний вихід з якої - загинути першою. Але чи єдиний?
Темрява — це не просто відсутність світла. Вона завжди була присутня, навіть коли сонце ще не зайшло за обрій. Вона ніколи не йшла звідкись і не йшла нікуди — вона завжди була. Просто ми не могли її побачити.
Ніхто в нього не вірить, не зводить величні храми на його честь, не звертається з молитвою. Його оракули, найточніші в світі, давно замовкли, більше ніхто не боїться його смертоносних стріл. Чому він досі живий, якщо йому стільки років ніхто не вклоняється?
Про не далеке й не світле майбутнє, де в простих людей відібрали будь-який вибір, навіть між поганим та поганим.
Це оповідання створене в межах мого челенджу — написати оповідання в кожному жанрі фантастики. Це була спроба в жанр космічної опери. І так, я абсолютно свідома, що космічна опера вимагає набагато більшої масштабності, ніж може надати жанр оповідання. Але чому б не спробувати?
Ще коли голова не відсвіжилась від мозкових інтерпретацій подій, яким навряд чи судиться статись і які ми забуваємо за декілька секунд після пробудження, задивлятись на вибрики січневих світанків – суцільне задоволення, зокрема для очей, котрим треба споживати подібні картини.
"You have to leave the past behind and move on!" How often have you heard this phrase? And have you been able to let go of the past as easily as this phrase?
київський бард на переплутті
Описую сновидіння.
