Есеїст, поет, філолог
Любомир Лесонін – український поет, есеїст і філолог. Автор поетичної збірки «Дощ над Босфором» (Київ, “Український пріоритет”, 2024). Лавреат Міжнародної німецько-української премії ім. Олеся Гончара в номінації «Публіцистика» (2023). Дипломант літературно-мистецького конкурсу «ТЕРНОслов» (м. Тернопіль, 2019 р.) у номінації «Проза». Дипломант конкурсу «Молода КороНація» (м. Київ, 2019 р.) у номінації «Повість».
Це нестримне весняне буяння наштовхує мене на спогади. Таку вже маю натуру. Був вечір. Пригасле світло сонця спадало крізь вікна на мамині квіти. Коли було принюхатись, ті квіти пахли землею і настояною у пляшках зеленуватою водою.
Сонце пряжило шкіру. Трава була висока й густа, в ній снували колонії комах, долаючи перепони з битої черепиці, камінців і всілякого залізяччя. Дача буяла різноцвіттям і була заповнена людьми, і всі ті люди були моєю ріднею.
Це було давно. Здається, у 2013-му чи на початку 2014-го року. Я навчався в шостому класі Бродівської гімназії імени Івана Труша. Холодні зимові світанки. Не менш холодні дні та вечори. Надворі - «майданівська» епоха. Наелектризоване повітря змін. Нас було троє.
Цей сніг утрамбовується в землю важкою льодяною плитою. Потім хідники стають ковзкими. Будь-яка дорога — це виклик: дійдеш чи розвернешся, махнувши рукою на все це? Вилазити з хати нема бажання. Зобовʼязує робота та звичайні людські потреби.
Отож, важка зима. Різдво. Купу різних наїдків. Війна, що фонить і за тисячу кілометрів страхом і втомою. Ненависть усіх до всіх. Похорон за похороном. Збір за збором. Метушня на зупинках.
Про літературу говорити завжди складно. Література — поняття взагалі складне. Коли дехто в школі намагається спрощувати курс літератури, позбавляючи програму знакових творів або коректно оминаючи деякі факти з біографії письменника...
Перша неділя серпня. У повітрі запах кориці, ванілі та підпечених яблук — щойно вимкнув шарлотку, яку спік власноруч. Вона, здається, припіднялася і навіть не підгоріла. Втім, щодо останнього не певен: треба дочекатися, доки охолоне, а тоді нарізати і подавати з чаєм або кавою.
Що властиво моєму поколінню окрім, як вважає багато хто, самого нахабства і легковажности? Мабуть, незрима ностальгія за минулими часами, нерідко такими, в яких ми й не встигли побувати. Мимоволі ми повертаємось у простір, що нам ніколи не належав.
Коли людина хоче оселитися десь, спершу вона шукає гарне місце, бажано біля водойми. Вода – чи не найперший критерій у підборі майбутнього місця проживання. Майже всі древні міста виникали на берегах річок або морів, то була обов’язкова умова для ведення господарства…
