Життя

ніжна й меланхолійна сповідь про пошук сенсу життя в мистецтві

Володимир сидів у своїй невеликій квартирі, дивлячись на старе радіо, яке стояло на підвіконні. Йому було вже за сімдесят, і це радіо було єдиним, що залишилося від його молодості. Він пам’ятав, як купив його в 1968 році на першу зарплату.

Усе минає, але спогади залишаються з нами назавжди. Вони – наше тепло у холодному потоці змін.

Прокинувшись зранку я не повірив своїм очам. Не може бути, щоб світ так сильно перемінився за ніч. Лише вчора я відчував тяглість і смуток, спостерігаючи вигорання оточуючого середовища - осінь. А вже зараз ця меланхолійна жовтизна змінилася білосніжним спокоєм

Дід Петро мешкав біля кладовища, на горбочку. З одного боку ґаздівства, з фасаду, мощена бруківкою вулиця. З іншого, ззаду і збоку, поросла чагарниками і молодим лісом гора.

Всі наші рішення приймаються з перспективи власної субʼєктності. Вони не є правильні, чи неправильні. Просто результат функціонування нашого мозку. Результат роботи “алгоритмів”, які сформувалися в ньому протягом нашого життя. Субʼєктно “відповідна” реакція на події.

Чи знайоме вам це відчуття страху, коли потрібно сісти за щось по справжньому для вас важливе? Те відчуття відповідальності за очікування. Інколи власні, а інколи зовнішні. Відчуття, перед лицем якого ми хочемо лише тікати

Піклуйтесь про себе: Щоб жити повним життям, важливо розуміти і задовольняти свої потреби. Дізнайтеся, як зберегти баланс між турботою про інших і власним щастям.

Роздуми про свободу, яка приходить разом із рішенням перестати жити для когось іншого. Це історія про те, як відпустити, щоб нарешті знайти себе та відчути справжній спокій.