Роздуми

Я часто задумуюсь, що означають для нас ці прості слова «Вітаю» і ці традиції, які ведуться від покоління до покоління. Чому, попри зайнятість і темп життя, ми все одно знаходимо час на те, щоб сказати один одному кілька добрих слів у святковий день?

Особливості мислення як вищої форми абстрактного пізнання відкривають шлях до розуміння того, як виходити за межі очевидного і знаходити закономірності в хаосі. Це виклик жити у невизначеності не розгубившись і створювати нові смисли там, де звичайний погляд не має відповіді.

Стигматизація через терміни «секта» і «культ» використовується для знецінення наукового підходу до кліматичної кризи, що несе загрозу всьому людству.

Спостереження за болем інших змінюють наше сприйняття і самих себе. Це не лише виклик співчуття, а й випробування на здатність діяти. У ритмі нескінченних оновлень ми вчимося не просто бачити, а розуміти, відчувати і не втрачати людяність.

Настрій приходить ніби сам по собі, але його джерело глибше — у нашому сприйнятті. Те, як ми мислимо, створює простір, у якому народжуються наші емоції. Можна не змінити подію, але змінити погляд на неї. Саме тут починається внутрішня свобода.

Те, що немає межі — не шукає дозволу існувати. Воно росте зсередини. Його не видно на поверхні, але воно змінює все. Це сила, яка не кричить. Присутність, яка не доводить. Глибина, яка не потребує фінішу. І вибір, який робиться мовчки.

На борту "Павука" двоє астронавтів, Ерік та Маркус, обговорюють міста майбутнього. Їхні роздуми про архітектуру, життя та виживання переплітаються з очікуванням зустрічі з загадковою планетою COROT-7b.

Маніфест моєї душі

Страшно навіть уявити, що психічно хвора людина, садист, педофіл і копрофіл може дорватися до керування країною з найбільшим ядерним арсеналом. Але це не фантастичний сценарій — це те, що просто зараз стає все більш реальним. Його ім’я багато хто навіть не сприймає серйозно

Біль іноді минає. Але думки — ніколи.

Інколи ми граючись відносимось до життя, та чи це правильно, і до чого це може призвести? Не намагаюся нікого переконати та нав'язати свою думку, просто викладаю тут своє відношення до цього питання.

З днем народження мене)

У кожний історичний період і в кожній країні настає момент, коли люди однієї нації обертаються проти одне одного. У найгіршому випадку це призводить до революцій і громадянських війн.

Сьогодні - День Конституції України. Під час прогулянки я зустрів спільний патруль поліції та ТЦК. Чим завершилася ця зустріч та які роздуми у мене виникликала - читайте у цьому дописі.

Чи може добра Конституція не виконуватися? Чи придатні норми такої Конституції для майбутнього? Що треба змінити, аби отримати працюючий Основний Закон?