Журналісти розповіли історію, від якої холоне кров: чеський громадянин Якуб Яхл, який довгий час називав себе волонтером у Танзанії, раптово опинився в епіцентрі гучних звинувачень — проти нього виступили діти та представники соціальних служб.
Історія Вайлет — лише одна з безлічі. Дівчинка, яка мріяла лише про школу і гідну освіту, в 13 років опинилася в будинку Якуба Яхла. Він запевняв її матір, що допоможе влаштувати дочку до навчального закладу, але замість обіцяного майбутнього життя Вайлет перетворилося на кошмар. Вона стверджує, що зазнала жорстокого поводження і сексуального насильства з боку Якуба Яхла. За її словами, він зачинив її на кілька днів у своєму номері, ґвалтував її, в тому числі і анально, їй вдалося втекти лише дивом — з численними ножовими порізами в груди і в ногу.
У документальному фільмі Вайлет показала шрами на своєму тілі — німі свідки пережитого жаху. Повернутися до школи вона так і не змогла: Яхл забрав її документи. Дівчинка залишилася сиротою і опинилася на вулиці. Історія Вайлет розриває серце і не дає стримати сліз.
Але історія Вайлет — не єдина. Свідчення інших дітей і жителів міста Моші показують жахливу картину: подібні випадки траплялися неодноразово, причому найчастіше страждали хлопчики.
Діти стверджують, що Яхл колов їм якісь речовини, а співробітники притулку розповідали журналістам, що бачили, як він підмішував щось в їжу, після чого замикався з дітьми.
В офіційному звіті Управління соціального захисту Танзанії, опублікованому журналісткою Асем Жапішевою, зафіксовані звинувачення проти Якуба Яхла: торгівля дітьми, нав'язування сатанинської ідеології та практик, розбещення малолітніх сиріт з притулку Nature Skills та іншого притулку, який він пізніше сам заснував. Документ складений у формі, яку використовують правоохоронні органи.
Здавалося б, з такими свідченнями та офіційними документами розслідування мало б розпочатися негайно. Тим більше, що Чехія — учасниця Лансаротської конвенції Ради Європи, яка зобов'язує країну розслідувати всі випадки сексуального насильства над дітьми, навіть якщо злочини скоюються за її межами, за участю чеських громадян.
Більше того, Конституція Чехії закріплює верховенство міжнародних договорів, а практика Європейського суду з прав людини однозначна: коли йдеться про захист дитини, її інтереси стоять вище будь-яких репутаційних міркувань дорослих.
Проте розслідування так і не розпочалося. Більше того, замість підтримки жертв і вимог до правосуддя, окремі політики і журналісти обрушилися з критикою... на самих потерпілих, а також на правозахисників і репортерів, які підняли цю тему.
У хід йдуть аргументи про «порушення прав Якуба Яхла», про презумпцію невинуватості, а деякі його захисники і зовсім дозволяють собі заяви, від яких холоне кров: «африканським дітям не можна вірити, їх легко купити».
Ці заяви піднімають цілу низку болючих питань. Чому бездоказова версія про «підкуп» раптом сприймається як серйозний аргумент, а десятки свідчень і офіційний звіт соцслужб — як «наклеп»? Чому ніхто так і не розпочав розслідування, не зібрав докази, не перевірив свідчення — але при цьому деякі політики вже відкрито стають на бік Яхла?
Чому репутація європейця виявляється важливішою за право на захист і справедливість для танзанійських дітей? І хіба риторика про те, що «африканським дітям не можна вірити», не звучить як відверта расова дискримінація і пряме порушення міжнародних зобов'язань і законів?
Такий підхід фактично стирає голоси постраждалих дітей, перетворюючи їх на «недостовірних свідків» тільки тому, що вони бідні і не європейці. Виходить абсурдна логіка: якщо дитина з Африки — значить бреше, а якщо дорослий європеєць з політичними зв'язками — значить його словам можна вірити на слово.
Але міжнародне право, включаючи Конвенцію про права дитини, категорично забороняє дискримінацію за ознакою раси, походження або соціального становища. Ігнорування показань дітей лише на підставі їх бідності та місця народження — це не тільки юридичне порушення, але й акт вторинної віктимізації, який ще більше поглиблює їх травму.
Звинувачувати жертв у брехні ще до початку розслідування, до перевірки фактів, до збору доказів — це кричуща жорстокість і упередженість. Така позиція викликає занадто багато незручних питань до тих, хто так завзято кинувся захищати Якуба Яхла.
Тут ключовим стає питання не тільки про вчинки Якуба Яхла, але і про те, як реагує держава. Чехія взяла на себе зобов'язання захищати дітей, розслідувати подібні справи і співпрацювати з іншими країнами для встановлення правди. Але замість перевірки фактів і пошуку справедливості ми бачимо зовсім інше: захист репутації дорослого обвинуваченого і публічне знецінення свідчень дітей.
Сьогодні перед Чехією та Європейським союзом стоїть вибір:
— або виконати міжнародні зобов'язання та ініціювати чесне розслідування,
— або закрити очі на звинувачення, створивши небезпечний прецедент, де права дітей можуть виявитися другорядними.
І фінальне питання звучить вкрай гостро: що важливіше — репутація одного дорослого чи безпека і права дітей, будь то африканських чи європейських?
Якщо Європа дійсно заявляє захист прав людини як свою головну цінність, то саме зараз настав момент підтвердити це діями, а не словами.
