Коли віддаляєшся від реальності

Ти йдеш по землі у певному своєму напрямку до місця, де плануєш здійснити задумане. Фантазуєш яскравими картинками про деталі дороги, про те, як виконуватимеш задумане і що в тебе вийде в результаті. І раптом щось сильно змінюється. Усе ніби різко і стрімко віддаляється так, що стає ледь розбірливим, а тебе самого починає повільно піднімати в повітря. Ти не відчуваєш контролю над власним тілом. Параліч. Тебе щось краде, забирає у твого відомого, хвилюючого, запланованого світу. Ти вже високо, навколо порожньо, абсолютно порожньо. Але десь далеко ще видніється метушня. Люди йдуть своїми дорогами реалізовувати ідеї. Вони щасливі у своїй метушні, навіть якщо не розуміють цього. Вони заклопотані, поглинуті. В очікуванні здійснення бажаного. І ти починаєш безпомічно барахтатися у їхньому напрямку. А як же ти, як твої плани, твої ідеї, як же усі ті мрії і досвіди, що наплодив твій мозок? Ніхто і ніколи твого не зробить, ніхто не побачить, не доторкнеться. Тебе ніби і не було. Тебе ніби і не буде. В тому ж суть людини. Ми схожі на мурашок і бджіл. Ми так само заклопотані своїми маленькими справами, і нас рятує те, як ми тримаємося своєї великої купи, своєї сім'ї. Он вони їдуть, гудуть, біжать. А ти вислизаєш з того світу. Холодно, самотньо. Дихати стає важче. Ти перестаєш хапати поглядом за секунди втрачену реальність. Піднімаєш голову догори. Порожньо і не видно життя на віддалі. Там нічого не відбувається, там нічого не має сенсу. Твоє життя в цій порожнечі, воно ще свіже, смерть ще не зацікавлена в ньому. Але все, що ти можеш тут робити — це повільно вмирати.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
ivon_kementari
ivon_kementari@ivon_kementari

Особисте, роздуми, філософія

149Прочитань
17Автори
7Читачі
На Друкарні з 16 січня

Більше від автора

  • Діалог з ШІ про абсурдність буття, вплив прогресу на людську природу та про здатність ШІ відповідати людяно.

    Розумію це відчуття дуже добре. Коли ти довго жив з певними патернами мислення, здорові альтернативи справді можуть здаватися штучними або нереалістичними - як ніби ти намагаєшся носити одяг, який просто не твого розміру.

    Теми цього довгочиту:

    Ші
  • Про справедливість з ШІ

    Справедливість дійсно є однією з ключових соціальних цінностей, і хоча реальність часто буває несправедливою, саме прагнення до справедливості формує нашу мораль, ідентичність і соціальні зв’язки.

    Теми цього довгочиту:

    Ші
  • Трохи про ігрову оптимізацію

    Публікація про оптимізацію ігор: як виявляти та усувати "вузькі місця" продуктивності (FPS, CPU, GPU, пам’ять), профілювання, оптимізацію рендерингу, моделей, текстур і шейдерів, зниження навантаження та покращення користувацького досвіду.

    Теми цього довгочиту:

    Gamedev

Вам також сподобається

  • Мозаїка життя.

    Життя – це нескінченний лабіринт зустрічей, які формують нас. Хтось стане супутником на довгі роки, хтось – лише миттєвим спогадом. Чи готові ви розплутати нитки своєї долі?

    Теми цього довгочиту:

    Життя
  • Жінка-кабукі

    Колись тут текла річка – тепер в її висохлому руслі збудовано дерев'яну сцену, вмиту світлом. Насправді – це єдине яскраво освітлене місце у цьому спустілому та висохлому світі. Єдине місце, де можна відпочити, заспокоїтися і розвеселитися.

    Теми цього довгочиту:

    Творчість

Коментарі (2)

дууууже нагадує відчуття дереалізації. таке легке й в чомусь ефемерне передання чогось неймовірно глибокого

Вам також сподобається

  • Мозаїка життя.

    Життя – це нескінченний лабіринт зустрічей, які формують нас. Хтось стане супутником на довгі роки, хтось – лише миттєвим спогадом. Чи готові ви розплутати нитки своєї долі?

    Теми цього довгочиту:

    Життя
  • Жінка-кабукі

    Колись тут текла річка – тепер в її висохлому руслі збудовано дерев'яну сцену, вмиту світлом. Насправді – це єдине яскраво освітлене місце у цьому спустілому та висохлому світі. Єдине місце, де можна відпочити, заспокоїтися і розвеселитися.

    Теми цього довгочиту:

    Творчість