Джим Гордон уже збирав речі, щоб покинути палату. Його нарешті виписали. Місяць знадобився на лікування. Лікарі повідомили, що із зоною паху все гаразд. Куля влучила в зону трохи нижче пупка. Зараз там шви. Потрібно буде приходити щосереди для перев'язування. Капітан був готовий повернутися до роботи. До палати увійшли троє: Альфред, Брюс і лікар.
- Пане Джиме, ці панове до Вас, - повідомив лікар.
- Дякую, хлопці, що відвідали, але я вже здоровий.
- Ми знаємо. І вирішили Вас підвести додому, - усміхаючись, сказав Брюс.
- Ні. Сьогодні четвер - робочий день, мені потрібно у відділок.
- Ніяк ні, капітане. Вам щонайменше сьогодні потрібно відпочити вдома, - порекомендував лікар. Джеймс важко видихнув.
- Тоді гаразд. Ходімо, - розвів руками в сторони, його смуток у мить змінився на радість.
Вони спускалися блакитними сходами. Капітан тримав руки в кишенях штанів, на спині був портфель із його речами. Альфред ніс у руках ще одну сумку речей. Брюс оглядав на ходу всякі медичні плакати на інформаційних дошках, там досі висіла інформація про профілактику проти вірусу Тетча.
- Невже все ще гуляє вірус Тетча вулицями міста? - поцікавився Брюс у Гордона.
- Можливо. Ті, які заражені, не підуть у лікарню за щепленням. Їх охоплює безумство, після цього вони неусвідомлено творять заворушення. Іноді таких завести в лікарню неможливо або навіть небезпечно, тому ще Гарві віддав наказ про те, щоб у заражених стріляли на ураження, якщо альтернативних дій вжити неможливо. Цей наказ викликав бурю обурення в суспільстві. Ми розуміємо невдоволення людей, але по-іншому чинити не можемо.
- Ви так і не скасували наказ?
- Ні.
- І багато заражених залишилося?
- Приблизно від п'яти до дев'ятнадцяти осіб. Вони зараз ближче до околиць міста оселилися. Ми посилаємо патрулі туди і виловлюємо. Четвертого квітня я порекомендував колегам стріляти тільки в разі заподіяння серйозної шкоди їм самим або машині під час затримання і привозити їх до лікарень. Цю рекомендацію виконують. До одинадцятого квітня доставили тридцять три хворих і застрелили лише одного через те, що він деформував правий бік патрульного автомобіля.
Ось вони вже вийшли у двір. Прямо перед ними був акуратний дворик із плиткою. Бордюри були розташовані по контурах клумб, де з настанням травня розквітли півонії. Їхні пухнасті кущі вкрилися білими й червоними бутонами. Якщо підійти ближче, можна було розгледіти бджіл, які проводили пошуки нектару в пахучих квітках.
Біля клумб стояло по одній дерев'яній лавочці із залізним каркасом. На одній із них сиділа бабуся разом із дітьми та онучкою. Бабуся явно була пацієнткою. Онучка дорогою нарвала ромашок і жовтих кульбаб і з радістю вручила улюбленій бабусі. Та розчулилася і міцно обійняла дівчинку. Батьки лише розчулювалися. Але вони теж не прийшли з порожніми руками. Пенсіонерка отримала пакет пахучих апельсинів з Іспанії. Її улюблені. Уся рідня обнялася. На обличчі бабусі побігли сльози.
Джим здивувався від того, що хлопці завантажують його сумку в незнайомий автомобіль.
- Гей! Хіба це ваша машина?
- Це машина пана Брюса, - Джима заспокоїв Альфред.
- Подарунок на День народження? - Джеймс розслабився і усміхнувся.
- Саме так.
Гордон почав класти портфель у багажник. Брюс зачинив його двері і замкнув замок ключем. Хлопці сіли в салон. Гордон на заднє праве сидіння, Альфред за переднє праве, а Брюс за кермо.
- Брюсе, ти хіба маєш права? - з побоюванням запитав капітан.
- Звичайно, - як доказ Брюс дістав із бардачка водійське посвідчення. Джим схвально кивнув. - Уже були готові приступити до своєї роботи, затримавши мене? - саркастично було сказано з вуст Брюса.
- Ну-ну, містер Брюс, капітан Гордон хоч і в цивільному, але завжди буде готовий затримати таких засранців, як Ви, - Альфред звертався до Брюса, поклавши свою руку на його праве плече.
Усі в салоні засміялися. Брюс також, але невдовзі зніяковів і кивком плеча скинув кінцівку Пенніворта. Машина рушила з місця.
- Чим Ви займатиметеся сьогодні ввечері, капітане? - поцікавився дворецький, повернувшись назад.
- За місяць їжа в холодильнику зіпсувалася, доведеться готувати щось, щоб увечері дивитися баскетбольний матч.
- У вас є продукти для готування?
- Думаю, так. Крупа якась завалялася.
- Якщо чогось не вистачає, скажіть одразу. - стурбовано попередив Альфред.
- Усе є і в надлишку.
Телефон Джеймса задзвонив. Він вирішив подивитися на номер і одразу все зрозумів. Усміхаючись, він приклав телефон до вуха.
- З випискою тебе, старий! - радісно вигукнув Гарві Буллок.
- Дякую. Якщо я старий, то ти тоді хто?
- Я - виконувач обов'язків капітана поліції міста Готем, якщо ти не знав.
- Ти зараз у моєму кабінеті?
- Ні, я у своєму - капітанському.
- Зрозуміло, ти ж не знайшов заначку?
- Вино? Паризьке? Тисяча вісімсот дев'яносто сьомого року, якщо мій зір мене не підводить? - Гарві, хитаючись на кріслі, примружився, дивлячись на пляшку, що була за п'ятдесят сантиметрів від його.
- Ох, скрізь усе винюхаєш. Без мене - ані краплі.
- Я вже вчора спробував: гіркувато, - скривившись, промовив в.о. капітана
- Так. Мені потрібно забрати цю пляшку!
- Джеймсе Ґордоне, Вам сьогодні не дозволено відвідувати відділок. Чао. Або як там прощаються французькою? Ква?
Гордон лише невдоволено дихав на тому кінці дроту.
- Гаразд, ква-ква, Джимі.
На обличчі в капітана з'явилася усмішка. Він підняв очі на скло і побачив знайомі будинки.
- Моя зупинка!
Машина повернула на узбіччя і зупинилась біля скромного дерев'яного одноповерхового будинку.
Брюс допомагав Джиму доставити сумку на поріг. Дотягнув.
- Скільки тут кілограм? Вісім - мінімум, - Брюс витирав неприємний піт на лобі.
Джим демонстративно підняв сумку, йому хоч і було важко, але він не показував цього хлопцеві.
- Можливо. Тобі потрібно до спортзалу, щоб незабаром ти не пихтів від таких навантажень, - опершись на двері, з легкою задишкою в диханні сказав Гордон. Брюс лише посміхнувся. - А от Альфред навіть не поскаржився!
- Прислухаюся до Ваших слів. До зустрічі.
- До зустрічі.
Хлопці на прощання потиснули руки.
- До зустрічі! - чулося з машини. То був Альфред.
Гордон усміхнувся і помахав рукою.
Брюс підійшов до машини, сів, і та поїхала. Гордон лише супроводжував її поглядом.
***
На вулиці був вечір. У травні температура повітря досить висока, щоб гуляти в легкій пляжній сорочці. Темніти стало набагато пізніше. А вулиці пропахли тим самим запахом теплого асфальту, яким опівдні вже було гаряче ходити босоніж. Із квіток на деревах з'являлися маленькі зелені вишні, абрикоси, яблука. Пух з тополей кружляв не вище колін, застрягаючи в колючій молоденькій травинці.
Освальд сидів у себе в кімнаті величезного особняка. Останні промені сонця освітлювали кімнату, за кілька хвилин потрібно було вмикати світло. Захід сонця був надзвичайно гарний: сонце, що йшло вдалину, забарвило небо в ніжно-рожевий колір. Кобблпот читав листи від виборців, які були написані ще минулого року. У них були написані побажання, подяки. Критичних аркушів не було, їх одразу ж знищували. Освальд сумував за часами, коли він був мером цього містечка.
- Я однозначно увійшов в історію. Прийти до влади за допомогою популізму і нуля досвіду в політиці, управлінні здавалося неможливо, але це населення настільки нерозумне, що якщо в президенти висуватиметься якийсь фермер чи бомж, він однозначно переможе. Йому навіть не треба щось обіцяти. Все одно знайдуться олухи, які проголосують за того, кого вони знають, навіть програму не читатимуть.
Праворуч від Пінгвіна сидів Джеремайя у фіолетовому вбранні, з волоссям, зачесаним назад.
- Люди, можливо, просто не бачили альтернативи. Корумпована верхівка вкрай не влаштовувала більшість. Ви теж не були чесним політиком, але при Вас бодай відсоток доходів становив плюсове значення, - помітив Валеска, підходячи до стільця навпроти Пінгвіна. - Дякую, що прийняли.
- Немає за що дякувати. То з чим Ви прийшли? Пане Валеско, розкажіть свою мотивацію в нашій, як Ви сказали, «співпраці».
- Усе просто - ми об'єднуємо свої сили у зміні міста. Злочинність має бути знищена, Вам теж треба буде пожертвувати своїм «гобі», але не хвилюйтеся, Ви будете реабілітовані перед законом. Ми не можемо просто попросити владу вжити якихось заходів у боротьбі з корупцією, злочинністю, тому що вони мають з цього прибутки, дехто причетний до гучних скандалів, пов'язаних із хабарництвом, замовними вбивствами, зґвалтуванням і стандартним перевищенням повноважень. Тому ми спочатку будемо військовою хунтою, ми спробуємо домовитися з владою штату, Вашингтона, якщо доведеться. Доведемо, що повстання підняли «звичайні громадяни». І ми почнемо «Велику чистку».
- Хто буде на чолі хунти?
- А Ви бажаєте?
- Ні
- Тоді буду я. У планах також є пункт «Чесні вибори», після визнання нашої легітимності владою ми проведемо вибори мера, де братимете участь Ви. Це обов'язково. Який би переможець не був, наші сили змусять його визнати нас законотворчою, виконуючою і судовою владою в місті.
- Тоді навіщо потрібен мер?
- Тут ситуація, як із виборами в країнах совєтського впливу. Для видимості. - Джеремайя сів на стілець, перекинувшись на спинку.
Далі вони взяли дві склянки з віскі і цокнулися за співпрацю, обопільно випили з них увесь вміст.
- А що, якщо нашу владу не визнають? - поцікавився Пінгвін.
- Вони визнають. Владі начхати на місто. Вони б хотіли про нас узагалі забути. Затопити, зруйнувати місто - все що завгодно, замість того, щоб реформувати прогнилу правоохоронну систему. Адже щоб провести реформи - потрібно витратити багато грошей - мільйони. Ніхто не хоче цим займатися. Усі ресурси зараз ідуть на військову галузь, щоб не відставати від Совєтської Росії, а народ бідує. Слугам народу нема коли піклуватися про нас, адже вони ще не зрозуміли жахи першої половини цього століття. Коли тисячі юнаків йшли в Європу воювати за інтереси чиновників, - усю свою промову Джеремайя дивився у вікно, примруживши від злості очі.
- Вони йшли воювати проти зла... Вселенського зла, - Пінгвін вирішив зупинити Валеску. - Так а що, якщо не визнають?
- Ми підірвемо мости. Вони наступатимуть армією. У нас теж буде якісно навчена «армійка». Коли ми зрозуміємо, що армія США ось-ось висадитися на узбережжі, ми втечемо щурячими стежками, інакше не буде. Ми не матимемо танків і авіації. Але помре багато.
- Тоді чим ми відрізнятимемося від решти чиновників, які закликають народ на фронт?
- Тим, що ми будемо кликати на оборонну війну.
- Але ми ж її розв'яжемо.
- Ні, бо влада не захотіла прислухатися до народу Готема і пішла на це протистояння.
Джеремайя зробив ще один ковток віскі.
- Але потрібно подбати про фінанси, - промовив Валеска, - у мене є один партнер...
***
Наступного дня Гордон повернувся на роботу. На порозі всі йому почали тиснути руку і вітати з успішно перенесеною операцією.
Він знову радий був бачити це готичне приміщення. Наче його тут не було десятиліття. А насправді місяць.
Він постукав і за секунду відчинив кабінет капітана. Навпроти сидів Гарві Буллок. Він заповнював папірці.
- Ех, ненавиджу бюрократію, лише одна людина повернулася, а її потрібно оформляти, перепризначати, - раптом Гарві підняв погляд на Джима. - Привіт, Джимбо!
- Я не відволікаю? - прочинивши двері на вихід, поцікавився Гордон.
- Ні, сідай. Тут дрібниці: просто потрібно підтвердити, що ти вийшов із лікарняного і відсьогодні ти знову капітан поліції Готема, - Гарві перегорнув папірець, відсунув його ближче до Гордона, потім покотив кулькову ручку. - На, підпиши!
Гордон упевнився в правильності оформлення документа і залишив на ньому свій розпис.
- Ось і славно! Не маю права більше тут сидіти, - Гарві з піднятими руками встав із крісла.
- Сиди-сиди. Шериф ще не затвердив, - Гордон махав однією рукою, показуючи Гарві, щоб він сів.
- Твоє право, - Буллок звалився на крісло.
- Як там Джером?
- Ні слова ні духу. Взагалі після того концерту по сьогоднішній день усього п'ятдесят три злочини скоєно, замість звичних п'ятсот за місяць.
- У десять разів зменшилося? - на лобі Гордона від здивування з'явилися складки.
- Так, полежи ще рік на лікарняному.
- Ні, мені потрібно працювати.
- Я можу на оплачуваний лікарняний відправити, - Буллок відсунув голову вперед, пальці схрестилися між собою.
- Ні! - холодно сказав Гордон.
- Гаразд, - Гарві підняв руки, - а я ж хотів кращого для міста. - Буллок повернувся до вікна і через жалюзі дивився на небо.
Гордон згадує, що його портрет висів на інформаційних блоках для відвідувачів дільниці.
- Чому мій портрет висів у холі під табличкою «Капітан поліції Готема»? Твої ще не встигли роздрукувати? - Гордон насміхався над самозамилуванням Гарві. Це його образило.
- Не зовсім, - Буллок повернувся до Гордона. - Ти ж усе ще носив звання капітан. А я був тільки в.о. Я тут усі ці бюрократичні тонкощі вивчив! Хоча потрібно було це зробити за свого капітанства... - Гарві сумно й повільно опустив голову в стіл.
- Ти був чудовим капітаном, - їхні погляди перехрестилися, - то що ти там казав щодо рівня злочинності?
- Його було знижено на понад тисячу відсотків, якщо вірити нашому аналітику. З п'ятисот шістдесят четвертого за період з двадцять восьмого березня до десятого квітня до п'ятдесяти трьох з одинадцятого квітня до сьогоднішнього дня. Понад сімдесят відсотків із п'ятдесяти трьох злочинів - адміністративні злочини. Дванадцять убивств - шість відсотків, двадцять три зґвалтування - дванадцять відсотків. Решта - інші вбивства.
- Навіщо так звітувати? - Гордон був у шоці від того, як колега точно запам'ятав усі аналітичні дані.
- Я ж перед начальством, - Гордон здивувався, а Гарві посміхався. - Та годі, мені просто сподобалася аналітика і статистика. Буду частіше навідуватися в аналітичний центр. Хоч хтось до них буде заходити, крім редакторів газет.
Телефон у кабінеті задзвонив. Обидва швидко дотягнулися до нього, рука Гарві лежала на пристрої, рука Гордона на кінцівці колеги. Гарві відступив, давши право взяти слухавку капітану.
- Капітан поліції Джеймс Гордон. Слухаю.
- Щойно кілька старих розвалюх їхали в бік лісу на материк. Серед них був той самий терорист, який виступав на сцені, - пошепки говорив чоловік.
- Ви про Джерома Валеска?
- Так, напевно, його так звали.
- Скільки машин було?
- Три. Це були звичайні фургони. Усередині чулися нерозбірливі крики.
- Де Ви зараз перебуваєте?
- Біля мосту, який веде на материк. Ейдхоуський. А саме в кущах. Я побоявся, що мене помітять і вб'ють.
Долоні Гордона стали вологими, коли він почув назву мосту.
- Раджу Вам вийти з кущів. До Вас зараз приїде патруль і спецназ. Вони поставлять Вам уточнювальні запитання, потім можете бути вільні.
- Скільки мені тут стояти? На вулиці спека, - мабуть, чоловік заспокоївся, його тон став вищим.
- Ну-у-у-у, близько півгодини.
- Добре, потерплю. Буду радий допомогти, - було чутно шелест кущів.
- Дякую Вам за допомогу.
Гордон нервово поклав слухавку і блискавично вибіг до ділянки. Гарві не встиг поставити запитання.
- П'ятсот тридцятий патруль у складі двадцяти трьох осіб, включно зі мною, зараз їдуть у напрямку Ейдхоуського мосту. Візьміть озброєння і спецназ.
- Гордоне, що сталося? - запитання поставив сержант із натовпу.
- Зі слів чоловіка, який зателефонував до відділку, він помітив три фургони з бандитами, серед яких був Джером Валеска. Виконуйте наказ!
- Так точно! - хором сказали поліцейські.
Гордон повернувся на Гарві, той поспішав до нього.
- Джиме, ти прям розхвилювався, що трапилося? - Гарві поклав руки на плече капітана.
- Ти знаєш, хто живе за Ейдхоуським мостом?
- І хто ж?
- Вейни... - Гордон вирвався з рук друга і пішов давати вказівки спецназу в поліцейському фургоні.
