Примітка:
У цій частині з'явиться оригінальний жіночий персонаж - Діана Вокер.
Це однокласниця і хороша знайома Брюса Вейна.
Опис зовнішності: дівчина невисокого зросту, близько ста сімдесяти сантиметрів. Має великі темно-зелені очі, прямі брови. Щоки з легким ледве помітним рум'янцем тільки прикрашають її вигляд. Волосся темне-темне, має стрижку "Каре".
Характер: не дивлячись на стереотип того, що відмінники нетовариські і зануди, Діана показує себе з іншого боку. Вона з тих людей, хто не знайомиться першим, але легко може знайти спільну мову з незнайомою людиною, а також добре пожартувати, але моментами сором'язлива... Майже вся школа знає її і відгукується про неї в позитивному ключі.
***
Після того, що сталося в будинку Вейнів, минуло дві доби. Усе місто співчувало Брюсу. Досі не було зрозуміло, де той перебуває.
Адміністрація міста стояла на вухах, посилаючи в руїни всі можливі служби, які здатні розгрібати каміння і знаходити трупів під ним.
Найбільше мерія боялася смерті Вейна, бо доля його компанії "Вейн Ентерпрайз" залишалася б невідомою. Компанія приносила великий дохід місту - близько тридцяти чотирьох відсотків бюджету Готема. Адміністрація штату могла б націоналізувати компанію через відсутність голови компанії, тобто зробити "Вейн Ентерпрайз" державним підприємством з новою назвою. Такий результат подій був невигідний знову переобраному меру Обрі Джеймсу, оскільки компанія приносила б мільярди штату, а місту діставалися б копійки.
Тому пошуки Брюса Вейна не припинялися, адже від фізичного стану хлопця залежала доля всього штату, якщо не країни...
***
У школі, в якій навчається Брюс, також темою останніх трьох днів був напад на маєток Вейнів. У випускному класі Брюса всі на перервах і навіть на уроках, бурхливо обговорювали те, що трапилося. У їдальні, в туалеті, на уроках перешіптувалися про Вейна.
Адміністрація школи була не рада, що ця тема заважає освітньому процесу, але розуміли школярів та школярок, адже багато хто з хлопців були знайомі з Вейном.
Учні молодшої школ не були знайомі з Брюсом, але розповідали один одному страшилки про клоуна-вбивцю.
Минув черговий навчальний день.
З головного входу школи виходила однокласниця Брюса Діана і хлопець із паралельного класу Томмі.
Діана Вокер - відмінниця і красуня. Вона є улюбленицею всіх вчителів та однокласників. Вона вважає, що зі вступом до університету її життя стане тільки краще.
Томас Елліот - двієчник, але улюбленець усіх дівчат старшої школи. Хлопці, у яких Том зміг “увести” їх дівчат, ображено називають його бабієм, за це Елліот їх карає в унітазах, коридорах школи, інколи за нею, тому вони тримають свої претензії при собі, зрідка виказуючи образу на Тома, та й то серед обмеженого кола осіб. Том більшість часу прогулював школу, але його не відраховували, тому що, не дивлячись на навчальну діяльність, він мав успіхи у спортивній. Том був капітаном футбольної команди школи. За капітанства Елліота команда брала кубок Готема двічі й один раз кубок штату. А школі потрібно було піднімати свій престиж, утім, як і всім.
Діана і Том виходили зі школи, вони привіталися, запитали одне в одного про минулий день, але, як і майже у всіх учнів школи, основною темою для розмови в них була одна.
- Шкода, що зараз існує ймовірність, що випускний ми відзначимо не повним складом... - сумно зітхаючи, сказала Діана.
- Сумно, звісно. Думаю, Брюс сам винен, - Том любив дошкуляти, вередувати, але, крім цього, у нього була особиста неприязнь до Вейна. Діана знала, що Елліот неприємний юнак, але ці слова звучали занадто абсурдно. - Сама подумай: якби він не зв'язувався з поліцією, у якої дуже багато ворогів, ці вороги не переключилися б на нього. Логічно, правда? - Діана аж похитнулася від таких "логічних" ланцюжків.
- Зовсім не логічно. Поліція розслідує вбивство Вейнів… І взагалі, Брюсу що потрібно було робити? Дистанціюватися, щоб не привертати увагу божевільних?! Навіть якщо так, то Брюс - найбагатша людина штату. Він стовідсотково приваблював би хворих своїми статками і статусом. Що тепер ти скажеш? У цьому випадку йому потрібно було відмовитися від того, що він отримав у спадок? Зробив би ти те саме? - Діана серйозно з похмурими бровами намагалася довести Тому, що той не правий.
Томас закотив очі і йшов із незадоволеним обличчям.
Мене щойно виграла в суперечці відмінниця, яка всім лиже зад. Добре, що цього ніхто не бачив.
Йому була дорога власна репутація.
Далі вони просто мовчки йшли.
Том та Діана дійшли до перехрестя, далі їм потрібно було йти своїми шляхами. Ось вони почали розходитися. Але Елліот не бажав розлучатися зараз і вирішив порушити мовчання.
- Може, я тебе проведу? - Елліот підбіг до Діани і з усмішкою запитав. Його голова була нахилена у правий бік.
- Не сьогодні, - дівчина відповіла з посмішкою, грюкнувши віями.
Томмі був зачарований її красивими зеленими очима. Він проводжав її поглядом у далечінь, доки вона повністю не зникла з горизонту.
***
Діана любила після школи купляти круасанів із шоколадом для родини. Цей день не став винятком. Вона зайшла в пекарню знайомої пані Ангели. Діана була частою відвідувачкою.
Діана зайшла всередину пекарні. Скляні двері грюкнули. Пекарка Ангела зустріла її посмішкою.
- Діаночко! Рада тебе бачити! Як минув день?
- Взаємно, - від збентеження її обличчя прикрасила посмішка. - За сьогодні дві позитивні оцінки.
- Моя ти гордість! Тобі як зазвичай? Три з шоколадом?
- Два з шоколадом, один з полуницею. Мама, коли до Вас заходила, позитивно оцінила полуничний круасан і попросила взяти з цим смаком знову, - Діана розповідала це Ангелі як своїй подрузі зі школи. І хоч пекарці було давно за сорок, паночки знаходили спільну мову і були добрими знайомими.
- Ой, дякую, - Ангела тепло сприйняла цей відгук. Вона поклала три круасани в паперовий пакет. - Передавай мамі з татом привіт! - Діана отримала товар у руки.
- Ось, - Вокер простягнула купюри до каси.
- Смачного! Дякую.
- І Вам спасибі, - Діана збиралася вже розвертатися до дверей, але варто було затриматися...
- Діано, як там Брюс? Сьогодні був? - Ангелу, як і всіх у місті, турбувала доля Вейна. Одні щиро співчували хлопцеві, інші переслідували корисливі цілі в пошуках Брюса.
- Ой, ні, на жаль, - Діана опустила погляд.
- Ой, Боже, дай здоров'я Вейну! - пекарка хитала головою.
- Усе буде добре. Брюс не з тих, кого можна легко змусити зникнути чи позбавитись.
- Буду вірити в це! Приємного вечора!
- Навзаєм! - Діана покинула магазин.
***
Діані було незручно тримати в руці пакет. Знайшовши на вулиці лавочку, вона вирішила покласти пакет у рюкзак. Лавочка стояла посеред соснового парку, в якому стояли пам'ятники космічної тематики, мабуть, дизайном надихнулись після висадки на Місяці. Пахло хвоєю, білки бігали з гілки на гілку. Піднявши голову, можна було побачити гілки ялин і сосен, у небо, здавалося, встрявали ці гілки. Вони були такі високі...
Асфальтовані доріжки та акуратно підстрижені хвойні клумби були всипані голками та шишками...
Окрім білок, по гілках намагалася стрибати Селіна Кайл. Вона зістрибнула з ялини на землю так само тихо, як і завжди. Вона підійшла до Вокер ззаду і сіла на лавочку поруч із рюкзаком.
- Як там Брюс? Не приходив? - цікавилася Селіна, розглядаючи свої нігті. Діана від переляку здригнулася.
- Тобі яка різниця? - грубо сказала Діана і вже почала забирати портфель, але Селіна притримала її.
- Скажи "так" або "ні". Я більшого не прошу.
- Ти його не один раз залишала в біді, кидала, але все одно хочеш із ним мати контакт? - Діана ввімкнула пасивну агресію.
- Так, я вже зрозуміла, що він розповідає все про все, намагаючись не згадувати свої провали, помилки, - Селіна не дивилася на Вокер, вдивлялася в білок, що кумедно перестрибували з гілки на гілку. Кайл була незворушна. - Так ти будеш відповідати?
- Слухай, тебе не один раз викривали на співпраці з різними Пінгвінами, Барбарами. Я тобі побоююся хоч щось говорити про Брюса, бо ти можеш мати контакти з Джеромом, - пасивна агресія переключилася на активну. Селіну вразила прямолінійність і тон дівчини. Кайл дивилася співрозмовниці в очі.
- З ким, з ким, а з цим божевільним я не співпрацюю, - Селіна з усмішкою підняла руки вгору. Ну гаразд. Бувай, - Селіна пішла.
***
Діана під будинком вирішила перевірити кількість круасанів. Розгорнула пакет і рахувала, щоправда, не довго.
- Два?! Чорт! Будь вона проклята! - два круасани було. Очевидно, що Селіна використала свої таланти з крадіжки.
***
Гордон через тиждень потрапив до кабінету мера Готема. Він був роздратований тим фактом, що для зустрічі з Обрі Джеймсом потрібно чекати стільки часу. Джим заздалегідь повідомив адміністрацію міста про мету його прибуття. Але чи то їх не цікавила тема Джерома, чи то вони не хотіли, може, боялися говорити про це.
Гордон увійшов до кабінету...
- Добрий день, капітане, - Обрі підвівся і привітав Джима, а той лише схвально кивнув, куточки губ опустив донизу, сів за стілець біля столу.
Отже, зустріч, яка мала відбутися вже після нападу Джерома на поліцейську дільницю, відбулася. Джеймс і Обрі сиділи навпроти один одного.
Джим повністю сперся на спинку стільця. Руки були складені, пальці переплетені. Обличчя насуплене, настрій серйозний, такою ж обіцяла бути зустріч.
У колірній гамі кабінету домінував коричневий, кавовий кольори. Освітлення не вистачало, було хмарно надворі, але жалюзі не пропускали в кімнату навіть мінімум світла.
На столі мера було майже порожньо, лише ручка і кілька паперів заповнили поверхню...
Обрі Джеймс дуже любив хвалити себе і свою адміністрацію. "За активну боротьбу з корупцією", "За заслуги в адміністративному управлінні", "За світле майбутнє для Готема - обирай О. Джеймса 6 березня 1967 року" - свідчили плакати на стінах. Лицемірні плакати, адже Готем як був, починаючи з першого терміну Джеймса, в лайні, так з шістдесят сьомого і залишився.
Гордон недолюблював міського голову, через його надмірну вразливість до критики і крапельку авторитарності Джима звільняли з поліції, переводили працювати в лікарню Аркхем. За це і не тільки капітан був налаштований опозиційно до сьогоднішньої міської влади.
- Мене сповістили про мету Вашого прибуття. Наскільки Ви знаєте, я абсолютно проти насильницьких методів розв'язання проблем і... - Гордон не дав закінчити меру.
- Але тільки від цього ситуація стає дедалі гіршою. Починаючи з шістдесят шостого в місті мафіозні угруповання тільки поширили свої щупальця, невідомо звідки вони отримали озброєння... - Обрі також вирішив перебити.
- Тобто Ви хочете сказати, що я цьому сприяв?
Гордон був роздратований, що його перебили, але потім зрозумів, що це було справедливо.
- Я можу тільки припускати, - зітхнувши, сказав Джим. - Мені здається дивним, що напередодні виборів, приблизно наприкінці шістдесят п'ятого року, вийшли випуски газет від різних видавців про Вашу зустріч із мафіозі Фальконе. Не важливо, що Ви там обговорювали, але після Вашої перемоги, несподівано Фальконе серйозно оснастив озброєнням свою банду і збільшив її чисельність.
- Не бачу тут жодного зв'язку.
- Гаразд. Ви ж визнаєте, що угруповання таких людей, як Фальконе серйозно шкодять Готему?
- Авжеж, - у голосі слуги народу чулася розгубленість, нібито знав, що зараз пред'явить капітан.
- Тоді чому Ви не дали наказ поліції знищити угруповання Фальконе і Мароні в зародку? - холод, ненависть, зневага. Усе з цього було чутно в голосі Гордона.
- Цим я не займаюся. Вам за цим питанням потрібно до прокурора Дента.
- Отже, коли мене засилати в Аркхем Ви разом із комісаром Лоубом мали право вирішувати за Дента, а як відповідати на серйозне питання, то одразу потрібно до Гарві? - Гордон нахилив голову в бік, його обличчя було вкрай не задоволеним, а злі очі лише вселяли жах.
- Досить, Гордоне! - Обрі гримнув кулаком по столу. - Ти прийшов сюди поскандалити?! Якщо так, це не місце для скандалів. Або ти розповідаєш мені привід для страти Валески, або ти йдеш звідси! - криком міський голова перейшов на ти.
Гордон втихомирився і зітхнув.
- Я хотів сказати, що Ваші методи умиротворення не працюють. Про мафію я сказав. Далі… Аркхем став схожий на тимчасовий ізолятор, усі, хто туди потрапляє, тікають максимум за два роки. Також за останні п'ять років фінансування поліції знизилося на понад тридцять відсотків.
- Я зрозумів Вас, пане Гордоне. Ви хочете, щоб у місті була паніка? Готем більше десятиліття живе без середньовічних методів покарання і це ознака гуманної демократії, до якої нас закликає Міністерство юстицій та Міністерство оборони.
- Паніка буде, але поки ми не пояснимо, навіщо ми так вчинили. Це поверне в місто дисципліну. Згадайте, які були спокійні перші повоєнні роки. Злочинність була нульова. І не тому, що всі бандити полягли в Європі, а тому що ще діяли правила воєнного часу, зокрема смертна кара. Дисципліна була досить висока.
- Я вважаю, що злочинці вже звикли до такого способу життя і їх таким не налякаєш. Підтвердженням моїх слів може послужити, наприклад, Бразилія, де є смертна кара, але рівень злочинності через це не зменшується.
- Це тому що в Бразилії ніколи й не скасовували страту. Тому й відбулося пристосування до судової системи. У нас же станеться струс у бандитських колах, і рівень злочинності знизиться. У нас, поліції, є список людей, до яких, на нашу думку, потрібно застосувати страту.
- Гордоне, я можу Вам тільки перевести людей із цього списку до в'язниці "Балтімор", яка розташована в однойменному місті. Там усе дуже професійно. А над Аркхемом будуть проведені серйозні роботи для його поліпшення... - не було уточнено про "поліпшення", але це було сказано з нервовою посмішкою.
Гордон був украй розлючений. Стиснувши зуби, він зробив глибокий видих, такий, що нечисленні папірці на столі піднялися через потік повітря.
- Ми їх спіймаємо, але не довіряю я цьому "трансферу до Балтімора", - роздратовано, Джим підвівся з-за столу. - Я розчарований у Вашій м'якості або навіть сприянні ворогам міста, - Гордон попрямував до виходу, змовчавши про обіцяне реформування Аркхема.
Гордон спускався сходами, обдумуючи в голові подальші сценарії:
Перевести Джерома і подібних божевільних в іншу в'язницю, в інший штат? Чи не змусить це замислитися над некомпетентністю адміністрації, поліції Готема? Це ж буде ганьба, коли балтіморці дізнаються, що з якогось Готема до них везуть бандитів. Вони замисляться над питанням: а що, у Готемі немає своїх в'язниць? Є, але це скоріше це табори для тимчасового перебування. Щомісяця так і з'являються новини про нову втечу звідти. Цей "трансфер" точно розлетиться країною.
Точно розлетиться, але до яких наслідків призведе?
Можливий варіант визнання некомпетентності управлінців, зокрема поліції. Це призведе до можливого розпуску всієї міської адміністрації. Одразу такого не станеться. Ймовірно, влада штату або президент дадуть час на позитивні зміни. При їх невиконанні вже можна вдаватися до розгону цього болота.
Ще один варіант це допомога мерії Готема з реформою судово-правової системи. Але цей варіант малоймовірний, оскільки ніхто не захоче витрачати багато грошей, якщо вони вже були виділені в січні під час перерахунку бюджету штату. Плюс потрібно ще буде виділяти гроші на боротьбу з корупцією, а якщо на це гроші не витратять, то про реформу і мови бути не може.
Також можливий варіант, що мер звинуватить саме правоохоронні служби в тому, що злочинність у місті розквітає. Мене стовідсотково забажають прибрати, бо я занадто незручний для Обрі, а якщо приберуть мене, то доведеться розпускати всю дільницю через можливу симпатію до мене. Не треба дивуватися, Обрі підлий боягуз і вчинити так, у принципі, може.
А ось інший сценарій викликав у Джима тільки питання:
А раптом Обрі співпрацює з деякими бандитами? Навряд чи, що безпосередньо з Джеромом, але раптом у Валески є покровителі? Звучить як маячня, але Джером на початку, до "переродження", був "під шапкою" Тео Галавана. А якщо Джером має зв'язки з мафією? Таке цілком може бути. Звідки ж у нього кошти на стільки зброї? Сумніваюся, що він постійно десь краде її.
Коли я говорив про мафію і можливу причетність мера до них, то він дуже нервував, це було видно - чоло блищало від поту. Може таке бути, що Джером гуляє під заступництвом мафії, а Обрі Джеймс це все покриває. Він же в шістдесят п'ятому навіщось особисто зустрічався з Фальконе… Цю версію потрібно тримати у себе в голові.
Джим спускався до виходу. Раптом його зустріли журналісти з камерами і, мабуть, автори статей у газетах. Вони, напевно, ловили Гордона, щоб поставити запитання йому.
- Містере Гордоне, можна Вам поставити запитання? - поцікавилася молода журналістка з русявим волоссям.
- Ну звісно, ви ж заради цього і зібралися, - Гордон відреагував із гумором, такий підхід працівникам ЗМІ сподобався.
- Пане Гордоне, як ми знаємо, Ви з мером Джеймсом обговорювали тюремну інфраструктуру Готема і конкретно Джерома Валеску, ви досягли якихось угод у ході зустрічі? - мікрофон направили у бік капітана.
- На жаль, не у всіх пунктах ми дійшли згоди. Щодо деяких мер знову дав обіцянки. Наскільки вони порожні, дізнаємося найближчим часом.
- Ви розчаровані у рішеннях, до яких Ви дійшли?
- Ми слухали тільки себе, а не один одного. Пан мер не дав точних прогнозів щодо деяких пунктів. Тому я не задоволений у результатах зустрічі.
- Багато хто каже, що поліція з моменту відставки мера Кобблпота стала більш опозиційно налаштована до мерії. Це правда?
- Поліція на боці народу і не має права висловлювати свою політичну позицію. Якщо говорити про мене, то ми всі розуміємо, що моя позиція сприйматиметься як позиція всього департаменту, тож я не відповідатиму на це запитання.
- Дякую за інтерв'ю, капітане.
- Завжди будь ласка.
***
Офіс директорів "Вейн Ентерпрайз". Довгий овальний стіл блакитного кольору, п'ятдесят стільців такого ж кольору - єдині елементи меблів. Стіни та стеля білого кольору. Навпроти вхідних дверей велике панорамне вікно, з якого видно більшу частину Саксесс стріт.
Зараз тут не було вільних стільців. Директори обговорювали подальшу долю компанії.
Йшло обговорення можливої націоналізації компанії.
Перша частина, тридцять два директори, зайняли позицію очікування. Очікування, коли з'явиться Вейн. Поки не буде відомостей про смерть Вейна, націоналізація не повинна відбутися. Тим паче сам Томас Вейн при створенні компанії говорив, що "Вейн Ентерпрайз" повинна завжди залишатися незалежною.
Друга частина з восьми осіб зайняли провладну позицію. Нічого поганого не буде, якщо кампанію буде націоналізовано, вважали вони.
Третя частина, сім членів Ради директорів, поки що залишаються нейтральними, але стануть на бік тих, кому вдасться їх переконати.
І остання частина: складається з радикальних трьох осіб, вони пропонують просто зараз провести вибори нового глави компанії і не проводити націоналізацію. Вони вважали, що в будь-якому разі Брюс Вейн більше не голова "Вейн Ентерпрайз", оскільки не відповідає на дзвінки та листи, не відвідує зборів уже понад п'яти днів. Через це директори мають право обрати "більш відповідального" голову. Решта сорок сім їхніх колег ігнорували подібні пропозиції.
Перша частина, крім того, що була більшістю, мала підтримку мерії та обґрунтувала свою позицію словами покійного Томаса Вейна. Це були їхні головні аргументи.
Друга частина заявляла, що їхню позицію підтримує влада штату, але після прохання довести цей факт директори сказали, що після того, як ми погодимося на націоналізацію, то влада штату точно буде рада цьому.
Радикали вже пропонували всім взяти участь у виборах. Але, коли ніхто не погодився, усі троє висунули свої кандидатури. Кожен із трійці проголосував сам за себе, усі інші не приймали участь у голосуванні.
Нейтральні члени зборів обирали сторону, яка їм симпатизувала, уважно прислухалися до промов кожного колеги.
Дебати тривали довгі три години. Наприкінці було голосування, яке вирішувало долю компанії. Було висунуто дві основні позиції на голосування.
Підсумок:
Проти націоналізації - тридцять дев'ять голосів.
За націоналізацію - одинадцять голосів.
Провладники програли, бо не змогли вказати переваги націоналізації для транснаціональної корпорації "Вейн Ентерпрайз".
Тепер уся компанія чекала сприятливих звісток про Брюса Вейна.
***
Діана вже була вдома. У цей час, як і завжди, батьки були на роботі. Тато на маслозаводі, мама в банку.
Щоб не пояснювати довго про дівчинку-кішку, професійну крадійку, вона вирішила розповісти, що самостійно з’їла свій круасан, а ті два, що залишилися, віддасть мамі й татові.
Вирішила, що перед заняттями з тенісу вона відпочине, послухає поп-музику.
Ах, дідько, мама говорила вранці, щоб я пропилососила...
А це відкладати не потрібно було. Не треба все відкладати на потім, створюючи тим самим сніжний ком обов'язків.
Вона додала гучності музиці, увімкнула пилосос і приступила до прибирання.
Музика була підібрана якраз під танці. Тому Діана завзято танцювала, кружляла, стрибала і підспівувала текст пісні.
Пісня була про літо, про свободу.
Діана, прибираючи, уявляла це літо, яке настане за лічені дні.
Це має бути останнє шкільне літо, але не без турбот.
Вокер уявляла цей смак перемоги після складання іспитів. Вона була впевнена у своїх силах. Вона ходила на додаткові заняття, ночами розв'язувала тести та задачі...
Перший іспит мав бути з англійської мови, просто в перший день літа...
Після того як Діана старанно прасувала килими пилососом, вона уявила ту мить, коли прийде лист від університету з бажанням бачити Вокер як їхню студентку.
Радісні крики, сльози щастя, істерика, обійми, привітання близьких і, врешті-решт, смак перемоги. Цей коктейль емоцій неймовірний...
Дівчина ще не знає, до яких навчальних закладів вона буде подавати документи, але це не заважало їй мріяти...
В уяві прослизнув момент: у поштову скриньку приходить відповідь від університету, Діана тримає конверт у руках, які трусяться. За спиною стоять мама і тато, вони тримають її за плечі, щоб раптом від втрати свідомості її врятувати.
А що буде потім Діані завадив фантазувати дзвінок у двері. Хтось старанно намагався потрапити в будинок.
Діана не здогадується, хто це, але швидко вимкнула з розетки пилосос, зменшила звук на радіо...
У цей момент дзвінки припинилися, але Вокер для своєї безпеки взяла ніж.
Раптом це Селіна зі своїми виродками...
Вона навшпиньки підбігла до дверей.
Діана, не зважаючи на страх, було клацнула замком, двері відчинялися всередину будинку.
На підлогу повалився Брюс Вейн. Мабуть, він сів на поріг, спершись на двері спиною.
Діана дивилася на його обличчя, він був непритомний, лежав на підлозі.
Вокер з жахом упустила кухонний ніж, сіла на коліна і почала намагатись привести у свідомість Брюса, нервово смикаючи його за плечі.
Вейн важив близько семидесяти кілограмів, Діана з труднощами дотащила до будинку, опершись на стіну. Вокер знову сіла на коліна, щоб уважно оглянути однокласника.
Вона бачила схудлі щоки хлопця. За кілька днів він, очевидно, зголоднів. Вони завжди були ледве пухкими, але тут вилиці виражалися дуже сильно.
Де ж він був увесь цей час?
Але коли вона побачила частинки засохлого листя на голові, сліди свіжої трави на светрі, дівчина зробила висновок, що Вейн ховався десь у лісі за своїм будинком.
Коли вона роздивлялася рукава светра, вимазані в траві, вона випадково відсунула ліву руку, вона побачила те, що прикривало кінцівку - вже засохлий кривавий слід.
Великий шок переріс у велику істерику.
Вокер, щоб не почати голосно істерично кричати, прикрила руками рот. Очі заливалися сльозами, вони котилися по щоках і руках, стікаючи з ліктів на підлогу.
Якщо він сюди дістався, то значить, що рана не смертельна.
Заспокоювала себе Діана, але миттю в голову залізли суперечливі думки:
А раптом його підкинули до мене? А якщо це не Брюс дзвонив у двері, стукав?
Паніка охопила дівчину. Не дивлячись на неї, Діана зметикувала підбігти до телефону. Набрала маму.
- Так, Діано, кажи швидко, - робота не дозволяла мати довгу розмову.
- Мамо! До нас додому прийшов Брюс! - швидко намагалася коротко розповісти все матері. - Без свідомості, виснажений і з великим кривавим слідом! - свої здогадки про "підкинули" Діана вирішила залишити при собі.
Мама довго мовчала в трубку...
- Мамо?! - школярка накручувала себе все більше і більше. Тепер вона думала, що маму схопив інфаркт.
- Дзвони у швидку, - коротко, але ясно. Вокер отримала вказівку.
- Добре, - однокласниця Брюса поклала слухавку після того, як почула схвальне "Угу" від мами.
Пальці крутили диск на телефоні. Набрала "911", підставила слухавку до правого вуха, важко дихаючи.
- 911, слухаємо, - приємний жіночий голос вселяв довіру, тим самим заспокоював.
- Доброго дня, мій друг прийшов до мене додому непритомним, виснаженим, він давно не їв, і з пораненням біля ребра, - голос Вокер був уже спокійнішим, ніж під час розмови з матір'ю.
Операторка не стала питати, як хлопець прийшов додому непритомним.
- Назвіть Вашу адресу.
- Коламбус стріт 24.
- Ми направимо за цією адресою бригаду медиків, а Ви поки що тримайте друга в горизонтальному положенні.
- Дякую, - Діана поклала слухавку. Тепер вона зробила глибокий видих. Вона була вже не в такому переляканому стані.
Вона поспішаючи попрямувала до Брюса, той ще був непритомний. Вокер ніжно взяла хлопця за щоки, бліді, голодні. Зі сльозами на очах вона погладила щоки, чоло однокласника ледве торкаючись.
Потім поклала його на не такий холодний, як підлога, килим.
Діана з червоними вологими очима дивилася на Вейна і жахалася.
Що ж із тобою сталося? Що вони з тобою робили?
Гладила вона волосся хлопця скиглячи, а навколо стояла гробова тиша...
