- Це містер Гордон? - голос здався Джиму знайомим. З похмурим обличчям він у ці секунди перегортав усі варіанти, кому може належати цей голос. Холод прокотився від литок до п'ят.
- Так. У Вас щось термінове?
- Так, у мене питання. Мене ще не поховали? - Джеймс почув у цьому дурне глузування.
- Знаєте що, містере, не дзвоніть сюди і не кажіть усіляку нісенітницю, коли... - і тут до капітана дійшло розуміння... Кулаки стиснулися і тремтіли. А Гарві Дент, сидячи навпроти, з нерозумінням стежив за Гордоном. - Брюс? - він насилу вимовив це ім'я, не бажаючи помилитись. Усе ще були думки, що це якийсь ідіот-підліток. Усе тіло тряслося в очікуванні почути бажане "так". Дент зморщив обличчя від здивування.
- Так, - наприкінці був томний зітхання.
Гордон тряс руками, стукав п'ятами по підлозі від радості. Дент і без слів усе зрозумів, закинув голову назад і втомлено реготав.
- Брюсе, любий, де ти? - спитав запиханий від ейфорії капітан.
- У безпечному місці...
- А детальніше можна? - Джим від радості паралельно потиснув руку Гарві.
- У своєї однокласниці Діани. Вона мене нагодувала, нагріла, а медики вилікували, - Діана сиділа поруч, вона засмутилася.
- Це чудова новина! Відпочивай, одужуй. Я можу вже радувати пресу твоєю появою?
- Можна. Коли ми можемо зустрітися, капітане? Упевнений, що ми один одному розповімо багато цікавостей.
- Як тобі буде зручно? Я тебе готовий прийняти завжди.
- Добре. Я сам не знаю, коли зможу ходити нормально.
Джим секунди три мовчав...
- Ти паралізований? - Гордон і Дент обмінялися страшними від шоку поглядами.
- Ні, надмірне виснаження, слабкість. Через це постільний режим. Але з кожною годиною все краще.
- А, - Джеймс зітхнув з полегшенням. - Чудово! Щойно будеш іти до відділку, подзвониш!
- Угу...
- І спробуй прибути на авто й з охороною.
- Машина-то зрозуміло навіщо, а охорона?
- Журналісти вартуватимуть вхід до відділку і вдень, і вночі.
- Добре, обов'язково, - на обличчі Брюса з'явилася посмішка.
***
Вівторок був сонячним. Уперше в цьому році в поліцейському департаменті увімкнули вентилятори. На вулиці була нестерпна спека. Аж тридцять три градуси тепла - для Східного узбережжя тепло не було рідкістю, але спека застала зненацька продавців морозива, у яких товар перетворився в контейнерах на солодкий суп, і дітлахи не могли насолодитись улюбленим десертом.
Звісно, прийти на роботу в шортах і майці було недозволено, але капітан дозволив приходити влітку в бриджах і сорочках із рукавами вище ліктів.
Сам Гордон не знав, куди себе подіти. Штани через деякий час прилипали до крісла. Вентилятор уже ганяв теплий потік повітря. Капітан уже мотав кола навколо столу, читаючи стоячи, оформляючи документи так само.
Раптом на вході було чути оплески й овації.
- Що за чортівня! Майкл Джексон у відділку? Інакше я не розумію, чого вони там збудилися! - капітан і так був роздратований спекою, так і ще якийсь балаган у відділку.
Вийшовши в залу, Джим побачив таку картину:
Брюс театрально кланявся поліцейським, які плескали в долоні та свистіли. Вейн повільно йшов у бік капітанського кабінету. Він тиснув руки, давав "п'ять" правоохоронцям.
Джим підбіг до Брюса, схопив його за зап'ястя і потягнув у кабінет.
- Усе! Працюємо! - наказав капітан дільниці.
Зачинивши двері кабінету, Джеймс підійшов до юнака. Вони сміялися в обличчя одне одному. Капітан поклав долоні на скроні Вейна і приклав лоб до його чола. З кабінету було чути тільки сміх.
***
Вейн і Гордон розмовляли дуже тепло.
Брюс повідав капітану ту саму історію, яку розповідав Діані.
- Просто чудово! Я вражений твоїм внутрішнім стрижнем. Сумніваюся, що встав би з землі після того вибуху на твоєму місці. Я здивований твоєю жагою жити. Ти ж бродив лісом голодним і холодним?
- Так...
- Але, незважаючи на це, у тебе знайшлися сили залізти на дерево, щоб урятуватися від... такого ж голодного кабана, - капітан відкрив рота від усвідомленого героїзму. - Слухай, Брюсе, ти ж у першому класі писав твір "Ким я хочу стати, коли виросту?"
- Так, - Брюс не розумів, до чого веде Джим.
- Я сподіваюся, там було написано бажання бути поліцейським?
Брюс засміявся.
- Ні! Зовсім ні! Ветеринаром.
- Досі хочеш? - поборовши здивування від відповіді, запитав Джим.
- Зараз не знаю, ким мені бути. Швидше за все залишуся бізнесменом. Іншого шляху немає...
- Шкода, нам таких бійців, як ти, у відділку не вистачає... - Джим вирішив підбадьорити хлопця. Було видно, що той сумно опустив очі від усвідомлення свого подальшого буття бізнесменом, а значить у постійній небезпеці.
- Мг, дякую. У мене теж є те, що у Вас запитати.
- Слухаю, - Джим допивав газовану воду, зморщивши брови.
- Вам відомо, хто вчинив це... звірство? - Брюс довго підбирав слова, щоб звучати дипломатично.
- На даний момент ні, але особисто я підозрюю Джерома. Нікому, крім цього покидька, чинити такі звірства не потрібно було.
Брюс нахилив голову вниз, підпер її великими пальцями, а лікті встромив у коліна. Важкий видих, ніби готувався сказати щось таємне... страшне...
- Що відомо про Альфреда? - страшне запитання, але відповідь він очікував почути втішну. Уся ця оповита невідомістю доля Альфреда тримала в кайданах Брюса, і тільки відповідь на його запитання, здавалося, вивільнить його від них...
Гордон знав відповідь на це запитання. Його серце ніби завмерло, а біля чола прослизнув холод, який огорнув потім усе тіло. Брюс не бачив реакцію Джима, але довге його мовчання не вселяло надії. Оптимізм хлопця згасав із кожною мілісекундою мовчання капітана.
- За результатами пошуків серед руїн маєтку... було знайдено тіло Альфреда, - Брюс піднявся, його обличчя блищало від вологи. Джим був наляканий цим поглядом, але продовжив, бо потрібно, щоб Брюс усе дізнався зараз, - без ознак життя. Похорон призначено на завтра...
У серце хлопця ніби було вколото по черзі тисячу голок. Розум наповнився темрявою. Він нічого не чув, не хотів бачити цей світ.
Цей світ приніс йому стільки болю.
Це місто принесло йому стільки болю...
Містере Вейн, Вам потрібно покинути місто, - говорив Альфред після вбивства батьків Брюса.
Пане Брюсе, Вам потрібно побути тимчасово у Швейцарії, - говорив Альфред після першого нападу Джерома.
Навіщо я був настільки впертий? Чому я залишався в цьому гнилому місті? Що мене тут тримало?
Якби не я, Альфред був би живий і поруч зі мною. Ми б точно чудово провели час в Альпах.
Справжнім ідіотизмом було залишатися тут через бізнес! Яка від нього користь зараз, якщо він не допоможе залатати дірки в моїй душі?
Буря самоїдських думок накинувся на Вейна.
***
Коментарі міських чиновників про повернення Вейна:
"Це очевидно що блага звістка, сподіваємося, що пан Вейн незабаром візьметься за управління своєю компанією", - мер Готема Обрі Джеймс.
"Зі здоров'ям Брюса все гаразд. Але не варто його дошкуляти питаннями. Ті, кому він хотів розповісти, що з ним трапилося, вже в курсі всього. Поліція працює над тим, щоб знайти тих, хто вчинив теракт", - капітан поліції Готема Джеймс Гордон.
"Ми з капітаном були глибоко вражені тим, коли почули голос містера Вейна. Але всією тією історією виживання Брюса ми ще більше вражені і захоплюємося його мужністю", - окружний прокурор Готема Гарві Дент.
"Та ви всі дістали мене з цими питаннями про Вейна! Я вам скажу тільки одне: у пацана яйця більше, ніж у всіх вас разом узятих!" - детектив Гарві Буллок.
***
Увесь вечір Брюс лежав на ліжку і порожнім поглядом дивився вгору.
У голові миготіли короткі щасливі сценки з Альфредом, які ніколи вже не повторяться.
Діана спостерігала за хлопцем з дверної щілини, вона розуміла, чому він прийшов додому спустошеним, і знов дивувалася наскільки він сильний, адже він якось дістався додому з центру міста, а не подався в істерику. Утім, у тому випадку вона б повністю зрозуміла його. Вокер сама не знала, як би вона почувалася в подібній до Брюса ситуації.
- Ну що, підемо на похорон? - Діану запитала мама.
- Навіщо?
- Ну хоча б для того, щоб підтримати Брюса, думаю, він потребує зараз уваги.
- Якщо він нас запросить - підемо. Раптом він хоче побути в такий момент один.
Дискусію дам перервав телефонний дзвінок із кімнати, в якій перебував Вейн.
Судячи з усього Брюс починав засинати, але гучний виклик змусив його невдоволено стогнати. Прийняв виклик.
- Добрий вечір, містер Вейн. Коли Вам буде зручно повернутися на роботу? - радісно, мабуть, нічого не підозрюючи, запитав чоловік на тому кінці дроту.
Брюс нічого відповідати не став, просто поклавши слухавку.
Вітер обдував його п'яти, а штори розвивалися, немов стяги. Цвіркуни голосно щось обговорювали за вікном на шелестких гілках яблуні.
Він бачив зірки, які немов його надії на світле життя сяяли серед темного простору, але ці промінчики зрадницьки зникали на чорному полотні, як і ті самі надії.
Сльози на його обличчі - це ніби той самий дурний підлітковий максималізм, через нього ти не бачиш нічого, як і через сльози.
Йому хотілося розірвати всіх тих, хто заподіяв йому біль. Прострелити їм коліна, щоб благали про пощаду, а далі забивати ногами, доки не кашлятимуть кров'ю.
Сьогодні Готем виховав у Брюсі злість і лють. Це в нього не виходило після того, як гнилий острів забрав у його батьків, але сьогодні він забрав останнє.
Брюс не помітив ще однієї асоціації в поривах агресії. Зірки - найсвітліші якості, але їхня підступна злість гасить, роблячи їх злими анклавами всередині душі.
Наставала темна ніч, а за нею новий день.
***
Ранок. Близько шостої.
На відміну від вівторка, у середу погода була дощова. Туман огорнув усі вулиці міста. Температура опустилася до двадцяти трьох градусів.
Здавалося, сьогодні готемці відпочинуть від спеки.
До якогось складу під'їхав десяток темних автомобілів. Здалеку було видно, що прибульці прийшли не морозиво продавати. З одного з авто вийшли два знайомі нам персонажі - Пінгвін і Джеремайя. За ними вийшла з салонів і так звана "міліція". Головорізи були частково озброєні, більше половини були з голими руками, коли решта мали вогнепальні знаряддя.
- Панове! - Пінгвін звернувся до натовпу. - Більшість із вас зараз із заздрістю дивляться на напарників, які мають автомати, пістолети та решту стрілялок. У цьому складі, який за моєю спиною, є ті самі стрілялки. Їх вистачить на всіх, навіть із запасом. Пропоную забрати те, що і так має належати нам!
- Націоналізуємо, - з гумором додав Джеремайя.
Натовп почав видавати гучні звуки, що означали підтримку цієї авантюри.
- Хлопці зі зброєю стануть попереду, решта за ними.
За п'ять хвилин натовп вишикувався. Ватажки встали в другий ряд "цеглинки"
"Цеглинка" підійшла до дверцят складу, після чого пролунала команда "вогонь" від Пінгвіна.
Прогриміли автоматні черги, від чого дверцята були перетворені на жменьку деревинок і пилу. Охоронці складу почали вогонь у відповідь, через що перша лінія "цеглинки" постраждала: один загинув, троє поранені.
Охоронці кинули пістолети через те, що "міліціонери" перевершували їх у кількості та в якості.
- Стоп! - скомандував Освальд. - Панове, вийдіть до нас, я гарантую, що по вас не буде відкрито вогонь.
Поступово до "цегли" почали виходити чоловіки в сірих, брудних робах. Усього вийшло охоронців шість.
- Ви можете зберегти свої життя, виконавши наші умови. Першою умовою буде дзвінок до Барбари Кін, вашої начальниці, де ви попросите її з'явитися сюди самій. Якщо вона не з'явиться або з'явиться не зовсім одна, то цей склад буде підірвано разом із вами, панове. Зрозуміло всім? - Пінгвін пояснював усе з посмішкою, знаючи, що він переграв Барбару.
- Навіщо вам Кін? - намагався з'ясувати один з охоронців.
Настрій Освальда швидко змінився на протилежний. Зціпивши зуби, він хотів вмазати тростиною по зубах цьому пану. Джеремайя це помітив і вирішив показатися чоловікам.
- Вважаю, що ви всі і так отримали достатньо пояснень, - холодний погляд і тембр голосу вгамував цікавість чоловіків. Обличчя Валески справді їх налякало.
Після цього охоронці зателефонували начальниці. Їхня розмова була недовгою. Коли вони повернулися до Освальда і Джеремайї, по їхніх обличчях було видно, що начальниця дуже незадоволена.
- Вона пообіцяла приїхати.
- Сама, - додав інший охоронець.
Пінгвін повернувся до Валески, Джеремайя до Освальда, на їхніх обличчях були видні усмішки.
