письменниця, порадниця
Письменниця за покликом душі. Вирішила писати бо вже не витримую слухати на самоті свої внутрішні голоси) Працюю у жанрах українського горору з елементами фольклору і психологічного трилеру, перетворюючи кожну історію на подорож у темні закутки людської свідомості. Обожнюю тримати читача на межі божевілля, що наростає з кожною сторінкою, і закінчувати оповіді так, аби вони назавжди закарбувалися у памʼяті, вибухаючи несподіванкою. Поза творчим процесом дуже мила та світла людина 🙂
Ця стаття - моя покрокова методичка, як креативно «переграти» відому історію, не зрадивши її ядро і не скотившись у плагіат. Запропоную вправи, приклади, поради та міні-набір літератури для натхнення та системності.
Підсюжети — це не просто «додаткові історії», а інструменти, які можуть збагачувати головну лінію роману, давати глибину темі, розкривати персонажів і створювати драматичний ритм.
У якийсь момент кожен автор помічає: сьогодні книжка живе не лише на папері. Вона існує у стрічці Instagram, в TikTok-відео, у телеграмних текстах — і саме там читач часто знайомиться з нею вперше.
У кожного письменника — незалежно від жанру чи досвіду — є одна спільна потреба: упорядковувати власні ідеї й матеріали так, щоб вони завжди були під рукою і допомагали творити, а не відволікали.
Письменницький блок — природний, хоча й неприємний супутник творчого процесу. Він може проявлятися по-різному: від тимчасової втрати ідей до відчуття, ніби кожне слово «не на своєму місці».
Темп і ритм — це серце історії. Не плутай їх із швидкістю читання — це не про те, як швидко гортають сторінки. Це про те, як твій текст дихає.
Коротка новела (короткий прозовий твір, novella / short novel) — це форма, яка вимагає від автора більшої точності, економії і майстерності,
Опис місця дії — один з найпотужніших інструментів письменника: він допомагає створити настрій, підкреслити тему, вивести персонажа на передній план і спрямувати увагу читача. Але надмірні, незграбні чи інертні описи легко вбивають темп і нудять читача.
Усім нам даровано однакові 24 години — цей скарб часу, який щодня вислизає крізь пальці, мов пісок у долонях. Та, попри цю справедливу арифметику, письменники часто почуваються так, ніби їхній день коротший за добу інших.
Чи справді самотність — це збій у системі людських стосунків, чи, навпаки, найглибша форма свободи? У цій статті ми зануримось у філософські лабіринти, де Гайдеґґер, Сартр і Бубер сперечаються про природу людського «я», а сучасне суспільство нав’язує страх бути наодинці.
