Вірш

Не можу я зійти з протореного шляху...

Невже я так ненависна тобі?

За небесним виднокраєм...

Віддзеркалення вічності у хмаринах неба.

Хто ж зрозуміє душу жінки,..

І твій простір особисто-недоторканий...

Під повіками сни мандрують - засинає вечірня пора...

Я звикаю до твого незнання моїх думок, ніжності й тепла...

А життя повз тебе несеться: крізь асфальт зелень паростка пнеться на межі світів і століть

Ти розквітнеш, неодмінно розквітнеш...

Тримай те, що вже маєш...май

Під тихий шелест ніжних крапель дощових...

Я дозволяю собі пам’ятати

Колись давно я зосередилась на СОНЦі.