Не забуту, клянуся, як зрадив колись я себе несвідомо.
Тоді ж бо я був вже на вірній дорозі,
дорозі до істини, на спасіння дорозі я був...
Нажаль проте я повернув не туди, ведений поспіхом й ведений безроздумством був я тоді.
Півтора роки були всього тільки миттю, а проте, ах, проте...
Я звертаюсь з молінням до себе, нема бо в мене ні бога ні провидіння, нема бо до кого звертатися ще.
Я звертаюсь з молінням до себе: "Спаси, відроди й відмежуй ти мене!"