Вірші

Що ж, людоньки, пора… Пора збирать нам речі у дорогу. Пора, людоньки, хоч ця краса вам снитиметься знову й знову.

Оцю історію я почув уже дорослим — від одного чоловіка, що сидів зі мною на лавці в парку і гриз насіння з такою зосередженістю, наче то була найважливіша справа його життя. Він був невисокий, трохи сутулий, з руками, що звикли до роботи. І розповідав він про свого сина — Максима

Часто трапляється так, що люди забувають про такі ж самі живі і величезні внутрішні світи оточуючих, спотворюючи їх своїми діями й словами...

Іноді дивлячись на дітей навертаються сльози. Ми прожили дитинство без війни, а вони навіть не знають як це, бо ця реальність стала буденністю. Вірш це не сповідь, а спроба передати пам'ять про війну і ціну навіть за можливість викласти вірш українською. Критика вітається.

Кожне слово нової книги поезій «Вітер з Марса» улюбленої Ліни Василівни Костенко – як попередження, як застереження для людства, як точний, болісний, безкомпромісно правдивий зріз сьогодення України.

Все якось так змінилося у часі…І онде, там, за брамою відторгнення маячить світотінями буття у сьогоденні.

ЯК ЖЕ МЕНЕ ВЖЕ УСЕ ЗАЄБАЛО

Скажи відверто: в хаосі подій,

бо справжність — це не світло й не морок суцільний це здатність не відводити очей ні від неба ні від прірви

Звольте мені відкашляти вам правду: Мене кахнудить від пияцтва, але бажаю нарешті чистого вина від світу; Лише світять про любов невігластва.