Вірші

У вірші я розповідаю про долю митців яких цинічно вбивали НКВС . 1937-1938 роки. Період масових рнпресів.

Вірш про саморефлексію та «самозбирання» після переломного моменту.

В лазарет ступаю я,

сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя

Timepiece in the right hand, peace in the air

Чується шепіт,То шепотить очерет.Сотні кісток потонули,Їх вже ніхто не врятує.Рухайся легко,Не потони і тиЗатягнула трясовина, І шепотить очерет.Ніхто вже не знайде Не знайде твоїх кісток.Будеш блукати очеретомНіхто не врятує тебе

Опустили верби

Хочеш, малювати акрилом по тілу?

писала вперше вірш на військову тематику, було трішки важко але в ту саму ніч як мене попросили написати, під час тривоги в подвалі натхення прийшло як і не уходило наче ахахах

Пише тексти пісень.