Вона кохає, коли спить,
Коли цілує — теж кохає.
Її душа кудись біжить,
Навіть коли той самий обіймає.
Вона мовчить, коли страждає,
Ніхто не бачив її суму.
Вона кричить, коли втікає
Від свого власного безуму.
І серце знов голосно тріпоче,
Тріпоче щось там про любов.
Якби ж ти тільки бачив її очі,
В які закохуєшся знов і знов.
Якби ж ти бачив ті вуста,
Які так жадають поцілунку,
Якби ж ти бачив, як у танці
Вона малює візерунки.
І тіло наче завмирає,
Коли дивлюсь у ту глибину,
У красу чарівну, в загадковість,
В її негрішну чистоту.
І ніжність голосно чарує
У місці, де тиха хода,
І та краса усіх дивує —
Усіх, у кого чиста душа.
