Наші риси, інколи складно читати, коли мимоволі минаємо мрії дитячі, - недопустимі увагою та знаками, але згадка живе, коли сльза піде на аркуш забутого листа.

Вірш описує спогади про творчий процес, де фізичні дотики до фарб і полотна переплітаються з болем і ніжністю, відображаючи емоційну глибину ліричного героя. Через сни та рани він шукає натхнення й любов, занурюючись у мистецтво.

Інколи, сигналом може все завгодно. Ми - можемо його зрозуміти правильно, але і недоречно, що може ставати лихом для нашого майбутнього.

Нам дарований день, який може принести щось, але якщо ми готові до цього, ступити без страху, без починань з минулого, та смутку за покинуте

складності, завжди будуть нашими приятелями по нещасті, хоч куди піду я та ти. складність у роботі та коханні, що проходить через море людей, але на одній вона загострена, вирізана шрамами сонця відтінку.

Світанок, може послужити пристрастю до зітхання, в обіймах полуденного світла і згоранні мілкому

Одурманення, бій почуттів, склеювання долонь усмішкою. Наше щастя, - яке деколи нам тушить день, стає все більш чутливим, коли кохаємо людину, просту, без заходів брехні

Час, котрий разом - найбільш вдало проходить, коли усмішки поминають поцілунки, доторканнями все ближче

Ностальгія по-минулому, стала для нас звичайною справою. Згадки, як ішли по знайомим вулицям до школи, як окликав друзів по дорозі, сміючись прощався, закинувши портфель на плечі, і не дивлячись в роки майбутні, - з великою примхою години проклинав біля парти, з візерунками

Інколи нам не вдається щось, на привеликий жаль, на позамежні зусилля та смуток спізнілого блага