Молитва тоді гриміла,
коли палац долі полетів.
Мені подобалась історія твоя —
без смертей, дітей все полишав.
Циклічно все моє.
Гори, твори маренаду —
тільки кажуть: це твоє —
бажання миру ціною в світ.
Дуб зелений вів
по алеї червоних квітів.
Тільки насолоди не знайду —
я ж тут помру.
Дві хвилини, секунд сорок —
тягнуться дитячі очі
за вітром на мирний берег.
Тільки слово звучить, як минулий поклик.
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
