Молитва тоді гриміла,
коли палац долі полетів.
Мені подобалась історія твоя —
без смертей, дітей все полишав.
Циклічно все моє.
Гори, твори маренаду —
тільки кажуть: це твоє —
бажання миру ціною в світ.
Дуб зелений вів
по алеї червоних квітів.
Тільки насолоди не знайду —
я ж тут помру.
Дві хвилини, секунд сорок —
тягнуться дитячі очі
за вітром на мирний берег.
Тільки слово звучить, як минулий поклик.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Теплий спомин про дідуся — як тиха молитва в серці. Вірш, що пахне дитинством, любов’ю, переданою через слово, і болем втрати, що не згасає. Про ті очі, усмішку і голос, які більше не побачиш, але пам’ятатимеш усе життя.
До всесвітнього дня поезії транслітерувала декілька віршів кримськотатарських поетів і поетес. Більшість з них зі збірки Юнуса Кандима і Миколи Мірошниченка “Окрушина сонця”.PDF скан цієї книги за посиланням.
Теплий спомин про дідуся — як тиха молитва в серці. Вірш, що пахне дитинством, любов’ю, переданою через слово, і болем втрати, що не згасає. Про ті очі, усмішку і голос, які більше не побачиш, але пам’ятатимеш усе життя.
До всесвітнього дня поезії транслітерувала декілька віршів кримськотатарських поетів і поетес. Більшість з них зі збірки Юнуса Кандима і Миколи Мірошниченка “Окрушина сонця”.PDF скан цієї книги за посиланням.
