Молитва тоді гриміла,
коли палац долі полетів.
Мені подобалась історія твоя —
без смертей, дітей все полишав.
Циклічно все моє.
Гори, твори маренаду —
тільки кажуть: це твоє —
бажання миру ціною в світ.
Дуб зелений вів
по алеї червоних квітів.
Тільки насолоди не знайду —
я ж тут помру.
Дві хвилини, секунд сорок —
тягнуться дитячі очі
за вітром на мирний берег.
Тільки слово звучить, як минулий поклик.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Як непомітно ми згасаємо поряд із тими, кого вважали своїм всесвітом... А потім розуміємо: ми були лише прикрасою в їхньому житті. Спершу щиро віримо, що любов і турбота здатні зцілити все, — а згодом стикаємося з жорстокою реальністю й приймаємо: вони ≠ вирішення всіх проблем.
Як непомітно ми згасаємо поряд із тими, кого вважали своїм всесвітом... А потім розуміємо: ми були лише прикрасою в їхньому житті. Спершу щиро віримо, що любов і турбота здатні зцілити все, — а згодом стикаємося з жорстокою реальністю й приймаємо: вони ≠ вирішення всіх проблем.
