Я відчуваю загнаний погляд на спині,
Бо істина народжується там, де спалахне спокута
Мої мости втомились так,
Що не пройти ними, ні перейти
Ти подивись,
Вони ковтають воду у такій жазі
Неначе в ній є отрута
Уздовж твоїх доріг й надалі має зріти глина
В ній тонуть всі загублені месії
Уздовж моїх зап'ясть сочитиметься білий туман
Й густий, мов з вени,
Металевий сплав
Я уявлю,
Що вибираю лежати у неприродній деформації
Що вибереш ти
Якщо жоден до тебе ще
Не вибирав?
Вона тепер не сміє сюди приходити
Тріском льодів розірве тишу крижаного поля
Я б не боявся, коли б точно знав
«Всі втратять всіх» - цей закон завжди трактувало небо. Це так несправедливо й нестерпно. Так боляче, розриває легені. Від мене нічого не зостанеться зрештою, але це не страшно. Страшно, що я втрачу тебе, себто автоматично лишусь без неба
«Всі втратять всіх» - цей закон завжди трактувало небо. Це так несправедливо й нестерпно. Так боляче, розриває легені. Від мене нічого не зостанеться зрештою, але це не страшно. Страшно, що я втрачу тебе, себто автоматично лишусь без неба
