В лазарет ступаю я,
споглядаю без кінця.
Там — двері, десь — згадка,
алея героя, каміння й зав’язка.
Не досягти абриса кохання,
лише тіні лишать спогадання.
Як у фільмі про кораблі,
що не тонуть у глибині.
Двері відчиняться — холод і мла,
я прагну небес, де сяє імла.
Вони підкажуть, що далі робить,
герой із горя зуміє звільнить.
Та пальці скувала стомлена душа,
цитую слова Марії святі.
І тихо засну у ніжному сні,
в надії й світлі, в спокої весні.
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
Вірш про шлях від нічної тривоги до світлого ранку. Через образи дитинства, природи й боротьби передається віра у незгасне світло всередині — навіть у найтемніші часи настає світанок, і серце веде нас крізь темряву до спасіння.
Я відчуваю постійну незадоволеність теперішнім світом і станом речей у ньому.
Вірш про шлях від нічної тривоги до світлого ранку. Через образи дитинства, природи й боротьби передається віра у незгасне світло всередині — навіть у найтемніші часи настає світанок, і серце веде нас крізь темряву до спасіння.
Я відчуваю постійну незадоволеність теперішнім світом і станом речей у ньому.
