А серденько нарешті вільне, не кохає,
Й до біса легко стало на душі —
Ні споминів, що ранами стискають,
Ні "як ти там?" в зрадливій тишині.
Тепер собі живу — як враніш вітер,
Як кава, випита на самоті.
Без драм, без сліз, без зайвих тих "привітів" —
Я є творцем і птахом в вишині.
І босоніж по мріях, не питаю,
Чий погляд там горить десь у вікні...
Бо серденько нарешті не кохає —
Й до біса легко стало на душі.