А ви знаєте, як це, творити, живучи за лаштунками жаху?
Коли пишеш казки, а в реальності десь там на сході,
Молодий українець неминуче чекає на страту,
Заповівши життя своє битві в честь волі.
Повторилась історія: знов розстріляні літератори,
Знову вкрадені діти із рідних домів,
Знову голосять вбиті горем матерів натовпи,
Знову збільшилась клята мережа блокпостів.
Збір закрито, надіслала за дрони оплату,
Сподіваюсь, що врятую цим чиєсь життя.
Червоні жоржини нагадують кров молодого солдата
Й недописані строки в блокноті митця.
А ви знаєте, як це, творити, живучи за лаштунками жаху?
Коли пишеш вірші про таких же, як ти?
Про митців, про солдата, про культуру та страту,
Про казки, до яких так хотілось втекти…
