Я люблю світ, люблю його звучання.
Люблю весняні грози й сонця світло.
Люблю сніги й швидкої води дзюрчання.
Люблю тепло, люблю туманів срібло.
Закохана у гори і у міста величні.
Закохана у тебе і себе люблю.
Люблю поспішні вулиці столичні,
І награно святу Галичину.
Я душу місяцю продам у повню,
Щоб опинитись знов десь там у тишині,
Де вітер мандрівний повідає про долю,
Яка прописує цей шлях закоханій мені.
Це доля покаже місця,
Які викликають залежність,
Згадає, як мале розбещене дівча
Віднайшло тут у Львові безмежність.
Як в рідній Одесі спішила до моря,
Шукати в піску дрібні клеми.
І на Миколаївщині ледве спросоння
Змивала із себе у Бузі проблеми.
Покаже мигцем ту поїздку до Криму,
І античну стіну Херсонесу,
І Асканію-Нову, живу і без диму,
І дитинство, сповнене сенсу.
Я мрію побачити всі терикони,
І Стрільцівський Степ на Луганщині.
Я мрію, що стихнуть ворожії дрони,
І я ще побачу красу Слобожанщини.
Я люблю світ, свій світ що кличуть “Україна”,
Люблю його без війн і колотнеч.
Та поки тут трива лиха година,
Люблю його ще дужче і тихо гострю меч.
