v.b | Компаньйон | Рання поезія
Двоє тіл несуть тінь одного духу. Йдуть крізь знищене, мов крізь час, не заради життя, а щоб памʼять не зникла. В кожному русі — спротив зникненню. В кожному погляді — доказ, що ще існуємо.

Двоє тіл несуть тінь одного духу. Йдуть крізь знищене, мов крізь час, не заради життя, а щоб памʼять не зникла. В кожному русі — спротив зникненню. В кожному погляді — доказ, що ще існуємо.
Цей вірш — сповідь відкинутого, який усе одно не перестає любити. Він говорить не як герой, а як тінь, що памʼятає смак світла, навіть коли його вже не залишилось. Тут ніжність не кричить — вона визнає свою поразку й усе ж чекає.
Останній голос, що не лякає — а благає. Його не почули, бо правда звучить тихо. Він не ламає — він відкриває двері, за якими — троянда, тиша й труна. Не міф, не мара. А той, хто ще досі поруч.
Вони не мандрують простором — вони існують у місці, якого не торкнеться жодна наука: у траєкторії двох поглядів. Там, де Всесвіт вже чужий, виникає їхній — без імен, без форм, але з присутністю. Той, що не треба розуміти — тільки бути в ньому.
Вірш про фатальну помилку, що рве серце навпіл, про карі очі, від яких не втекти, і про самоту, що стискає душу.
Зібрав цикл поезій, які я назвав просто - Пристрасть. Сподіваюся тим, хто буде читати, сподобається. Це найвища емоційна точки стосунків чоловіка та жінки. Звісно, я писав про чоловічий погляд, той погляд, що може видаватися древнім та старомодним. Ну що... Такий я вже є
Цей цикл віршів став можливим лише через наполягання однієї людини, дуже особливої людини, котра променіє добром та радістю практично повсякчасно. Я її називаю про себе королівною.
поет, письменниця
strange (w/b)itch