У передчутті весни
І знову я стою.
Відкриті всюди вікна
Я весну проживу,
А дні пливуть так низько.
Готель ще трохи спить,
Надміру чути птаство,
І ти собі сопиш
Тобі вставати важко.
Я роблю гостру каву,
Доводжу до флетвайту,
лишаю біля тебе
і знов берусь за книжку.
Ти скоро повернешся
З морфеєвого світу.
Я встигну ще напитись
твоїм предиким цвітом.
І знову відновити
святі свої обіти -
Ти моя дивна казка,
За що мені це щастя?
Весняний неспокій
Ти юний спогад весняний,
Тебе я ждав, тебе плекав,
а ти прийшла як білий дим
Із тих країв де не чекав.
Я просто жив, паливши дні,
Щоденно звично існував,
Надвечір зʼївши цигарки,
У ліжко йшов і просто спав.
І раптом ти як грім небес
Зійшла весняною грозою,
І змила залишки спокою.
І той колишній спокій мій
Лишив на смітнику надій,
пірнувши у неспокій твій.
Весняні зайчики
Чи знаєш ти, що йде весна,
Дарує сонечка вогнисті?
Тривожний зайчик ожива
в очах блакитно - променистих.
Ти повертаєш до життя,
щодня пускаєш ніжні квітки
неначе сливка молода,
вкриваєшся роженим цвітом.
І з кожним днем весни рясної,
коли то блискавка, то грім,
ти розростаєшся красою,
в тобі росте потужний спів.
В тобі природа виграває,
Готує суміш почуттів.
Життя майбутнє визріває,
Готує ґрунт майбутніх днів.
Немає сил протистояти
Природі щирій, зову тіл.
Отак кохання дозріває
Готує прИхід дітваків.
Сміх
Я вас чекав, на розі при кавʼярні
Тримав букетик квітів весняних.
Ви не прийшли, о, ви була відверта,
І так сміялись в телефон затертий.
І ваші зуби білі мов сапфіри
І ніжний голос - все супроти мене.
І навіть друзі з вашого подвірʼя
Сміються з моїх геть старих манерів.
І що і того? Я піду додому,
Під звуки сміху, кпини та погрози,
Буду дивитись як шумляться грози.
І в неймовірнім веснянім потоці
Вода змете всі сумніви та злості
Я відживу, і спробую укотре.
Зазирни у весни
Мені у весни зазирни,
Пройдися полем давніх мрій,
Поринь у сутінки журби
і наче сонце засвіти.
Полинь над бОлями зими,
рукою щирою зціли
те що болить мене завжди,
прошу, благаю - зазирни,
У долю знищену мою,
в мої тужливі поривання,
ти нагадай що є коханням,
щоб я згадав слова: "Люблю"...
Але не прИйдеш, проминЕш,
У тіні іншого заснеш,
Мені лишається лише
Маленьке пиво й канапе.
Втопити в ньому свою злість,
і біль втопити. Як колись
уже не буде більш ніколи.
І я помру в руках у долі...
Ти підійшов
Ти підійшов - і моє серце впало
До твоїх ніг, трагічно весняних
Воно жило, билОсь, не відчувало,
Що може бігти наче юна рись.
Коли в буденність звичну та незмінну,
Всуціль з констант укладене життя,
Ти увійшов неначе вітер свіжий
Як подих кисню, а не смерті чад.
І я воскресла в снах і наяву,
В очах сіяли промені блакитні.
І тих у них, благий та непомильний.
Тепер іду крізь місто наче в млі,
Моя жіноча зранена душа
В тобі однім свій спокій віднайшла
Коли весна
Коли весна готується прибігти,
У наші мізки, в душі та у сни,
Тоді удвох ми спробуєм світити,
запроменіти світивом ясним.
Коли пташки почнуть співати гучно,
Защебетають наче дзвоники,
І ми собі будем співать беззвучно
пускаючи дзеркальні зайчики.
Коли трава зазеленіє щиро,
І я візьму тебе у свій політ,
Тоді і ти позбудешся раптово
Усіх тривог, і спадку зі страхів,
в яких давно купаєшся незмінно.
Повір мені, це скінчиться напевно.
Ви прекрасна дама
Ви прекрасна дама,
душу обпалили,
Поглядом єдиним -
серце спопелили.
У вечірній сукні
мовчки поманили,
У краї солодкі,
у краї весни.
І я йду за вами,
моя ніжна панно,
простягаю руку,
ловлю ваші коси.
У моєму серці
музика яскрава,
Без цілунків ваших
не піду у сни.
Таємнича, гарна,
чорноока панна,
у твоїм полоні
я немов пливу.
І безмежна ніжність
тепло накриває
І тепер напевно -
я тебе люблю.
Моя ніжна панно,
безіменна люба
притяжіння моє,
моя щира згуба.
І коли цілую
ваші пишні губи
І тепер напевно -
Я тебе люблю!
Це все так раптово
Раптово кохання прийшло
Заповнило пустку у грудях
Шаленим потоком знесло
У мізках розкидане груддя.
У гості тебе не просив
В приміщення хворого серця.
У Бога кінця я молив
Не знав що отак він озветься.
Його порятунку просив
Розради для хворого тіла
А Він - до кохання привів,
Втекти вже від нього несила.
Іронія в цьому гірка
Мав вмерти від хворого серця.
Тепер ця кончина близька
Бо ти вже мені не озвешся.
І те що тебе не побачу
Ніколи в своєму житті
Собі - я ще може пробачу
А долі - напевно вже ні.
Я так упевнено…
Я так упевнено брешу
Тобі, собі, усім довкола,
А потім - ніч прийде раптово
І я у відчаю змовчу.
Буду сльозами умиватись,
Під звуки музики скрипок,
Щоби хоч трохи заховатись
Від всіх навʼязливих думок.
А ці думки - лише про тебе,
Про твої очі весняні,
Вони настільки голубі,
Що серед ночі - бачу небо.
І твої губи ледь рожеві
Солодкі, спраглі як хурма.
Та навіть слова гіркота
Не позбавляє від любові.
Я так упевнено брешу,
Себе обманюю щоденно.
Колись таки я припиню
Тебе прийму як нескінченність.
І розпадуться на складОві,
Частинки, атоми, протони,
Цілком розчинюся в тобі,
І не повернусь вже ніколи.
Весняна сірість
На цей асфальт, що весь в пилюці стогне,
Куди ще сніг не падав як належить,
моя нога ступити сміло зможе,
повільно йти, долаючи мій нежить.
Глибокий подих, сповнений надії,
Дає наснаги збить тахікардію,
Мені ще трохи, в магазин забігти,
і потім вдома ліжко буду гріти.
Життя - як сірість з вулиці брудної,
І навіть бруньки не знайшов одної,
то ще весни чекати дуже довго.
І може ти живеш у цьому світі,
І ти радієш, сповнена бажання,
Ласкаво - ніжна, вся у білім цвіті.
Мені приснилося
Приснилось раптом що удвох
З мовчанням тихим і привітним,
Ми вели німо діалог,
А навкруги - весна розквітла.
Повітря сповнилося медом.
Довкола білими квітьми
Пустили пахощі дерева,
А ми удвох з мовчанням шли.
І тільки поглядом одним
Ми все прекрасно розуміли,
Вогонь твоїх - мене зігрів,
Мої вогні - тебе збудили.
І сон прекрасний не минав
Допоки ранок не ввірвався
І не почалася війна
І мій будинок не розклався…
Весни не бійся
Весни не бійся, зустрічай,
поринь у неї з головою,
тепло проміння не минай,
і не кидай надію знову.
Бо що весна зробити може
Опісля спалахів зими?
Де ми горіли у знемозі
вогнями щирими змогли,
із невеликої вуглини,
що відгоріла вже давно,
розвести полум'я очима
ми захотіли, а воно
палахкотіло наче спека
І часто думав я над тим,
щоб не згоріти як смерека,
щоб залишитися живим.
І я живий, і ця весна,
вона холодною здається,
коли згорає вся зима,
тепло весни не придається,
Не припасуєш більш його
до свого стану у душі,
бо сонце і його тепло
то ще не все, що хочеш ти.
Тож хай прийде моя весна,
і десь тобі вона всміхнеться,
моя ж улюблена зима,
Неначе сон колись насниться.
Ти як отрута
В обіймах вЕсни ти приходиш знову,
І будиш тихо згаслу вже любов,
Немов отрута входиш в мою мову,
Мене кидає у липкий озноб.
Довкола ходиш, і рукою мило,
лоскочеш губи, серце ніжно б'єш,
Торкаєш душу, ніжно та незримо
вогонь із хіті в тіло додаєш.
І я не маю сили опиратись,
в мені багаття силою росте,
і спопеляє, вигорає все.
Лукавий усміх, ти перемагаєш,
рукою груди різко розриваєш
і поринаєш у єство моє.
Пісня для тебе
Прошу мене не покидай,
Вернися з ніжністю своєю,
Я так бажаю твій розмай,
щоб ти була завжди моєю.
Тебе зустріну першоцвітом,
і усміх буде на вустах,
Моє стрічання із привітом
тобі принЕсу у листах.
І ти дізнаєшся як довго,
тебе чекав в розпуці літ,
У тобі вся моя тривога,
В тобі життя мого політ.
Прошу не йди в тумани літ,
Коли шумлять весняні грози,
ти мій таємний оберіг,
мій талісман на час тривоги.
Весна
А вже весна до нас прийшла,
У сльози сніг стопився,
Довкола холод ще гуля
І дуб старий схилився
І часом іній випада,
Траву вкриває білим
Ти не сумуй, піде зима
І весна встелить килим.
І по зеленому пройдеш,
На босу ніжну ногу,
І вже ніколи не вернеш
У сіро - білу зиму.
Ти проростаєш в мені незримо
В мені ти проростаєш немов весняний мак,
Пускаєш сильний корінь, гілля угору преш,
Зерно дрібне кидаєш на мій тривожний шлях
і силою значною життя приводиш в треш.
І в серце поселяєш мій непоборний страх,
бо я то добре знаю який кінець прийде,
він буде неймовірним немов страшнющий жах
і ми будем не в ислі спинити це уже.
І що мені робити? Зусилля всі мої
Беззахисно розбиті об весняні вітри,
котрі приносиш сміло у серце та кістки.
І я здаюся тихо, капітулюю тут,
І з мене проростає червоний маку цвіт,
Аби померле серце в тобі вродило світ.
Назустріч веснам
Ти йди назустріч веснам,
Не стишуй ще ходи,
Хоч десь за горизонтом
ЗарОсли всі стежки.
Стежки, якими вчора
ходили ми удвох,
і не булО в нас горя,
не було злих думок,
Ми були наче хвиля
прозора та швидка,
І неймовірна сила
обох у даль несла.
Тепер весняна сила
Тебе у даль взяла,
І ти піти повинна,
Мене у ній нема.
І я піду повільно
У зелень весняну,
А ти в бажанні сильно
Зустрінь любов святу.
Тиша і спокій
Блакиттю небо у весні налито,
І я дивлюся у безмежну даль.
А серце сильно хоче вже у літо,
коли тепла для тіла вже вдосталь.
Щоби яскраве сонце гріло дико,
Спалило землю і густу траву,
І ти була в купальнику відкрита,
Побігла швидко у потоках вітру.
У мене сміх застриглий на вустах,
У тебе регіт гУчний мов ліхтар,
що уночі розгонює пітьму.
І ми підемо у вечірній млості,
І не буде ані краплини злості,
Бо ми залишим тільки сліди босі.
Весняний епілог
Зелене листя виринає
Із пуп'янків набряклих
Весна таки перемагає,
Весна - це час прекрасних.
І те що було поміж нами
Не піддається згадці.
Нові готові вже скрижалі,
буде нова загадка.
Та нова зАгадка любови
Торує шлях спочатку,
Буде захоплення, і радість,
буде і час для смутку.
Твій новий шлях - не мій політ,
Я повзати лишуся.
Буду писать собі вірші,
На тому й завершуся.
Прийшла весна
А вже прийшла весна,
пора кипіння крові.
Той час, коли в любові
Ми топимось без броні,
А листям вкриті крони.
Я ж буду пам’ятати,
що є таке “Кохати”,
і згадувати ваші
тендітні милі руки,
як пам’ятку розлуки…
