v.b | роздоріжжя | цикл "Ґаттака"
Є дороги, що ведуть у завтра, і є ті, що губляться в зорях. Цей вірш — про наші кроки, сумніви й мовчання на перехрестях життя.

Є дороги, що ведуть у завтра, і є ті, що губляться в зорях. Цей вірш — про наші кроки, сумніви й мовчання на перехрестях життя.
Papier Rouge — це незалежна платформа для публікації особистих, критичних і експериментальних текстів на теми сучасного мистецтва, культури та внутрішнього досвіду.
Вірш про тяжкість проблем сучасного життя і що іноді лише під час дощу думки можуть бути чистими та спокійними
Вир емоцій та спокій викладення думок, делікатність та вишуканість, рідкісні, мов коралові намистини, слова. Ретельний добір фраз, вдумливе споглядання дійсності, метафори ніби хмарочоси, ритми динамічні, як вітер у гаю, романтизм, але й самокритика, вріноваженість, мудрість…
Сповідь людства, яке забагато жило. Ми успадкували лють, страх і ненависть — і назвали це честю. Цей вірш про цивілізацію, що спершу шукала сенс, а тепер просто вбиває, бо не знає, що ще робити.
Кохання спалює тебе до останньої молекули, якщо живеш не собою, а для чиїхось очікувань. Краще зникнути, ніж жити чужим образом. Краще вмерти чесно, ніж вигинатись під чийсь ідеал.
Цей вірш — як розмова із собою колишнім: я бачу, як горів колись і як догорів. Тепер, дивлячись на попіл у пам’яті, питаю: чи виправдався той вогонь, якщо сьогодні всередині — лиш спокій, холод і запитання на які не почуєш відповідей.
Цей вірш — про втому жити серед тих, для кого існують лише табори: або чорне, або біле. Про байдужість до складних людей і ненависть до нейтральних. Тут немає місця тихим голосам — лиш вимога вибрати бік, навіть якщо ти не з них.
Цей вірш — про людину, що дивиться на власний хаос так само, як на шторм за вікном: знає, що море зруйнує все навколо, але найважливіше — не втратити себе серед бурі, часу й зірок, що гаснуть, як і роки.
Цей вірш про те, як патріотизм і боротьбу перетворюють на показуху й керовану агресію. Люди пʼють, лютують і вірять у лозунги, не помічаючи, що їх давно тримають на повідку. Під прикриттям героїзму їх штовхають на ще один вибух.
Відправ собі в майбутнє лист про світлу й теплу радість. А як прочитаєш, себе спитай: чи виконала настанови й завдання?
Цей вірш — про тихе дорослішання крізь втечі й марення. Про спогади, що старіють разом з тобою, нагадуючи: навіть якщо все мине, здатність любити і сміятись попри тривогу — єдине, що тримає людину живою.
Хочу спробувати себе в поезії
НеДоПоетеса
голос останнього вітру.