Уяви себе зіркою
у безмежному Всесвіті:
ти - світило,
ти - навіть планета,
ти - просто маленький недоторканий зірковий карлик
(червоний/жовтий/блакитний/білий/помаранчевий - обери колір).
Така собі тендітна сяюча цяточка
у безмежному темному просторі.
Ніхто тебе
Ніколи
Ні разу не торкався.
І твій простір особисто-недоторканий.
Навколо - пустка/тиша.
Жодного звуку.
Ні
МО
ТА
Сама/одна.
Зате зірка!
2025 р. ©Ірина Вірна
у зрізаних квітів зранені очі...
Не можу я зійти з протореного шляху...
Це перша зрада...
Це з самого початку було поганою ідеєю, але від цього ідея не перестає бути моєю. Як і вірші. Як і комети
Осінь говорить мовчки — через світло, що гасне в листі, і голоси, які давно стихли вітром. Це вірш про те, що не зникає, навіть коли все зникає. Про дім, який знайти тільки в серці.
Це з самого початку було поганою ідеєю, але від цього ідея не перестає бути моєю. Як і вірші. Як і комети
Осінь говорить мовчки — через світло, що гасне в листі, і голоси, які давно стихли вітром. Це вірш про те, що не зникає, навіть коли все зникає. Про дім, який знайти тільки в серці.
