Казала мені мати,
Не йти у зброярство
Бо прийде по тебе жінка,
З потойбічного царства
Буде лащитись, всміхатись,
Справ питатись, в довіру втиратись,
А як увагу свою згубиш - спиной повернешся,
Так й відчуєш гострий кіл й кров,
Що ллється.
(2024)
Буду радий конструктивній критиці! Бо, як я думаю помітно, я лише починаю писати вірші!
Як непомітно ми згасаємо поряд із тими, кого вважали своїм всесвітом... А потім розуміємо: ми були лише прикрасою в їхньому житті. Спершу щиро віримо, що любов і турбота здатні зцілити все, — а згодом стикаємося з жорстокою реальністю й приймаємо: вони ≠ вирішення всіх проблем.
Як непомітно ми згасаємо поряд із тими, кого вважали своїм всесвітом... А потім розуміємо: ми були лише прикрасою в їхньому житті. Спершу щиро віримо, що любов і турбота здатні зцілити все, — а згодом стикаємося з жорстокою реальністю й приймаємо: вони ≠ вирішення всіх проблем.
