Крилом торкнувшись цього сірого світу
Я впав, тому що вірус вже гасив вогонь
Вогонь очей коханих, ніжних та химерних
Під льодом слів заморожених снів
Банальність — вірус, який вбиває крила, ламає мрії, обплітає страх, що з тобою вже давно
Той самий, що згортає вільний рік, як ніч у хмарах забуття
Партнер, кажучий рядки, які чули мільйони
Кожен звук, що виходить з його вуст, — всього лише чужий відбиток.
Він з насмішкою приховує щирість, а коли доторкнешся — знову початок квітня
Місяць, який залишив біль у грудях до кінця життя
Йдучи вночі по темних скверах з навушниками, що рятують тебе,
Слова пісень, схожі на тіні, що без тепла і світла, в павутині буднів руйнують памʼять тієї ночі
Пройшов ще рік, а може два - заплутався у часі,
А ті колючі слова партнера все ще ламають серце, а музика вже не допомога
