я пам'ятаю — ми ішли
повз світ химерний, неозорий.
як плечі розправляли ми —
не помічали, що так скоро,
так необачно, так бадьоро
промчать повз нас літа-роки.
порозбрідались, хоч гляди —
лиш стежки витоптані в зорі.
мовчать серед шляхів сади,
та мрії сплять у снах просторих.
на роздоріжжі світлофори
спиняють «я» й спиняють «ти».
і ми, забувши завтра й нині,
вгляділись у оті стежки —
й у діалозі мимолітнім
питаємось: «ану ж куди?
де ми йдемо у цьому вічнім,
куди ведуть оті сліди?»
буття строкаті самоцвіти,
в них обрис твій, як не крути.
вже завтра людству гомоніти
й будувати нові мости.
та поки у нічній блакиті
говорять «я», й говорять «ти».
а потім звідкись блимне світло,
й ми рушим знову — мов дарма
спинили нас, немов навмисно,
життя розчовгані гальма.
на шовк розсиплеться намисто —
ніч безголоса і сумна.
у шори візьме світ сумирно,
і знову схилиться пітьма.
♫ Cynthoni, Sewerslvt - Nine Red Squares
