Та не потрібен ти мені...
На щастя... чи на жаль?
Вже квіти всі зронили пелюстки.
Муркоче котиком печаль.
Я більш не прагну вороття,
Ні теплих поглядів, ні мрій.
Хоча й згадати не змогла б,
Яким ти був.... моїм?
Так ніжно-лагідно-ласкаво
Зів'яли почуття...
Думки-пелюстки закружляли
І склали слово "забуття".
26.07.23 ©Ірина Вірна
Як часто змінюємось ми у своїх мріях-сподіваннях?
А я не хочу з тобою говорити...
Крізь серце проростають квіти... Автор Ірина Вірна ©irina_virna
Цей вірш — про смерть, що стала тишею всередині. Про серця, які перетворились на каземати, і тіні, що не мають сил навіть для ненависті. Про втрату здатності вірити у кінець бою.
Назва Гоосайя складена з ієроґліфів Оплумської(авторської) мови “гоо” - звук та “саї ” - початок, означає "звукотвір".
Цей вірш — про смерть, що стала тишею всередині. Про серця, які перетворились на каземати, і тіні, що не мають сил навіть для ненависті. Про втрату здатності вірити у кінець бою.
Назва Гоосайя складена з ієроґліфів Оплумської(авторської) мови “гоо” - звук та “саї ” - початок, означає "звукотвір".
