Чому я ігнорую сигнали свого тіла?
Чому ми постійно ігноруємо сигнали свого тіла — втому, тривогу, біль? Чому легше випити таблетку, ніж зупинитися і послухати себе? Роздуми про те, як ми зраджуємо свій найчесніший навігатор. (Читати далі)

Чому ми постійно ігноруємо сигнали свого тіла — втому, тривогу, біль? Чому легше випити таблетку, ніж зупинитися і послухати себе? Роздуми про те, як ми зраджуємо свій найчесніший навігатор. (Читати далі)

Чому нам так страшно говорити «ні»? Чому ми зраджуємо себе, лише щоб бути зручними для інших? Чесні роздуми про страх, кордони і втрату себе. (Читати далі)

Чому нам так зручно бути жертвами обставин, війни, системи? Чесні роздуми про те, як ця звичка забирає наше життя і чому так важко від неї відмовитись. (Читати далі)

Дуже легко жити за інерцією: у звичках, у чужих очікуваннях, у нав’язаних сенсах. Здається, що рухаєшся вперед — але насправді можеш проходити повз себе.

Чому нам так зручно бути жертвами обставин? Чесні роздуми про те, як звичка бути «тим, з ким життя відбувається» впливає на наше життя і на країну загалом. (Читати далі)

В Україну планують завозити іноземних робітників на будівництва через нестачу кадрів. Водночас Інтернаціональний легіон розформували, а воїнів на фронті тримають без демобілізації. Чи це справедливо? Чесні роздуми про ціну і справедливість. (Читати далі)

Чому ми досі чекаємо, що хтось нас врятує — президент, влада, «кращі часи»? Чесні роздуми про звичку бути жертвою і про те, що буде, якщо перестати чекати і почати діяти самому. (Читати далі)

А що, якщо ти вже давно за штурвалом, просто вважав себе пасажиром? Підсумок серії: як перестати бути жертвою обставин і почати керувати своїм життям. Готовий сісти за штурвал? (Читати далі)

Чому знати, що річка тече, — це ще нічого не означає? Ми всі знаємо купу речей: стрес шкодить, токсичні стосунки руйнують, тіло сигналізує. Але знання без дії — просто факт. Прорив стається, коли приєднуєш до течії колесо й робиш млин. Яка річка тече у твоєму житті?

Ми читаємо, постійно слухаємо когось та прислухаємось. Питаємо порад та хочемо, щоб нас вели. Прошу, слухаюсь, а як мені це зробити?
Люди помирають. Помирають люди! Крихкі, занадто смертні. В мої країні — від війни, найчастіше. В твоїй -— захворювання серця, дтп, суїцид. В контексті людства байдуже, чому саме люди помирають, факт залишається фактом — помирають.
Зустріч, яка починається як звичайне побачення, несподівано стає розмовою на межі віри й реальності. Двоє людей, дві правди, одна ніч — і питання, на яке не можна відповісти просто. Це не п’єса. Це — розмова, що залишає післясмак.
“Спокій і тиша — чого людині треба ще?” Цей діалог народився з внутрішнього питання, яке звучить майже як тиша. Ми не шукали відповіді. Ми просто говорили. І ось що з того вийшло...

Про пошук сенсів та цитування Ігора Козловського у цьому контексті.

Всім привіт! Я Євген
Тг: https://t.me/pustotnuy13
Я є тут!