Чому нам так зручно бути жертвами обставин, війни, системи? Чесні роздуми про те, як ця звичка забирає наше життя і чому так важко від неї відмовитись. (Читати далі)
Дуже легко жити за інерцією: у звичках, у чужих очікуваннях, у нав’язаних сенсах. Здається, що рухаєшся вперед — але насправді можеш проходити повз себе.
Чому нам так зручно бути жертвами обставин? Чесні роздуми про те, як звичка бути «тим, з ким життя відбувається» впливає на наше життя і на країну загалом. (Читати далі)
В Україну планують завозити іноземних робітників на будівництва через нестачу кадрів. Водночас Інтернаціональний легіон розформували, а воїнів на фронті тримають без демобілізації. Чи це справедливо? Чесні роздуми про ціну і справедливість. (Читати далі)
Чому ми досі чекаємо, що хтось нас врятує — президент, влада, «кращі часи»? Чесні роздуми про звичку бути жертвою і про те, що буде, якщо перестати чекати і почати діяти самому. (Читати далі)
А що, якщо ти вже давно за штурвалом, просто вважав себе пасажиром? Підсумок серії: як перестати бути жертвою обставин і почати керувати своїм життям. Готовий сісти за штурвал? (Читати далі)
Чому знати, що річка тече, — це ще нічого не означає? Ми всі знаємо купу речей: стрес шкодить, токсичні стосунки руйнують, тіло сигналізує. Але знання без дії — просто факт. Прорив стається, коли приєднуєш до течії колесо й робиш млин. Яка річка тече у твоєму житті?
Ми читаємо, постійно слухаємо когось та прислухаємось. Питаємо порад та хочемо, щоб нас вели. Прошу, слухаюсь, а як мені це зробити?
Люди помирають. Помирають люди! Крихкі, занадто смертні. В мої країні — від війни, найчастіше. В твоїй -— захворювання серця, дтп, суїцид. В контексті людства байдуже, чому саме люди помирають, факт залишається фактом — помирають.
Зустріч, яка починається як звичайне побачення, несподівано стає розмовою на межі віри й реальності. Двоє людей, дві правди, одна ніч — і питання, на яке не можна відповісти просто. Це не п’єса. Це — розмова, що залишає післясмак.
“Спокій і тиша — чого людині треба ще?” Цей діалог народився з внутрішнього питання, яке звучить майже як тиша. Ми не шукали відповіді. Ми просто говорили. І ось що з того вийшло...
Про пошук сенсів та цитування Ігора Козловського у цьому контексті.
Я сьогодні — це вічний бій між "хочу" і "треба".
Я є тут!
