день 1
беру собі нове ім'я
присягаю ніколи не зрадити
своєму народові
стаю спиною до всього,
що знаю й люблю
причиняю домашні двері
наші з коханою пальці розплітаються,
мов жилки мандаринів святкових
отже, рушаю на Схід
до бою, до оборони
день 2
перше, що я бачу
після першої самотньої ночі
це те, як сходить сонце
українського Сходу
день 3
костели й офіси вдома
і знання тут, що війна ще ближче
день 4
вона починає свою службу
і вже я – та людина,
що каже путнє слово
день 5
спали вогнем життєтворчим
всю кволість у серці моєму
день 6
ми боронимо власну землю
а що ще нам робити?
день 7
командир, що втратив
на війні сина
і продовжує воювати
день 8
Різдво
таке різне
таке тепле
таке болюче
сім років як немає в живих моєї хресної
день 9
вона засинає без мене
і рахує до дев'яноста
раніше якщо й рахувала колись
то лиш до сорока щонайбільше
день 10
перемога не гарантована
можливо, провіщена,
але її треба вибороти насильством
перемогу принесуть кмітливість,
наполегливість і жертовність
день 11
не йдуть з голови слова
звитяжного правозахисника
що провів майже два з половиною роки
у ворожому полоні
людини світла та правди,
з якою так поталанило
знатися і почутися
а сказав, поміж іншим, таке:
кожному належить знайти
своє місце у спільній справі
нам пощастило, що ми знайшли
день 12
авжеж, врешті все перевалюється за північ
і тоді стається свого роду злам
хочеться говорити, хочеться бути
надійним містком у порозумінні
речення ллються самі,
як повні води південного бугу
свідомість збирає влучні слова,
немов стрункі стебла у рясному полі мови
свобода й поетика вінчають знання
аби лише так було і надалі
день 13
я знаю, що ти поруч
хотіла би, щоби це було й фізично
утім поки фізично, люба – лиш далі на схід
битими дорогами священної батьківщини
день 14
друге в житті
святкування апогею зими
не вдома, не з рідними
і ні, мамо
в тому-то й справа
що ми маємо вплив
на долю нашого народу
