Я сьогодні — це вічний бій між "хочу" і "треба". Між небом і землею. Між вірою в себе — і тим шепотом, що нагадує: "А справді?" Я можу все. Я відчуваю це кожним нервом — як крила розкриваються за спиною. Вони несуть мене до мрій: до роботи, яка буде не просто виживанням, а життям. До достатку, який не означатиме рабства. До свободи, де я не прошу — я створюю. А потім — вогонь. Раптовий, безжальний. Він пожирає мої крила, залітає в груди, перетворює підйом на падіння. Я падаю. Знову. Земля холодна і тверда, як сумніви. Вона б’є мене обличчям у реальність: "Хто ти така? Чому думала, що зможеш?" Боже, як це боляче. Я ненавиджу ці падіння. Ненавиджу себе за те, що знову повірила у польот. Але ще більше — ненавиджу думку, що можу перестати намагатися. Я не хочу падати. Я хочу жити. Не просто плисти по течії, не просто виживати. Я хочу відчувати, як мої крила — навіть обпалені, навіть зламані — все ще піднімають мене. Бо якщо не я — то хто? Може, одного разу я навчуся летіти, не палаючи. Або навчиться горіти — і не падати. Або просто прийме, що кожен політ вартий болю. Але я вже знаю одне: я знову підіймуся. Навіть якщо зараз — тільки на коліна. Бо жити — це не просто дихати. Це відважуватися летіти. Навіть знаючи, що земля чекає. "Крила, пір’я та слова" Я — та, що падала. Чула, як тріщать кістки об тверду землю реальності. Вірила, що біль — це кінець. Але потім почалося обростання. Не одразу. Не пишно. Спочатку — одна пір’їнка: "Сьогодні я прокинулась і не злякалась свого відображення". Потім — друга: "Сміх, що вирвався сам, без дозволу". Потім — цілий пух мікроперемог, які світ ніколи не назве подвигом. Мої крила ще пам’ятають вогонь. Але тепер я знаю: падати — не значить програти. Бо після кожного падіння: — я знаходила слова; — вони ставали моїми пір’їнками; — а потім — крилами. Не для того, щоб летіти високо. А щоб встати. І зробити крок. Ще один. Світ, можливо, ніколи не прочитає цю книгу. Але вона вже виконала свою справу: — була свідком мого болю; — стала ґрунтом для мого пір’я; — навчила мене говорити під час польоту. Я — та, що впала мільйон разів. І мільйон і один — знайшла слова. Це не історія про героїню. Це — інструкція з виживання, написана в темряві, коли пальці шукали клавіші наосліп. Присвячується нам обом — тому, хто падав, і тому, хто допомагав збирати пір’їнки.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Більше від автора
«Щирість до крові»
Ми живемо у світі, де нічого не є просто чорним чи білим.
Теми цього довгочиту:
ВовкиСила (діагноз умовно стабільний)
У клінічній практиці часто зустрічається пацієнт з хронічним синдромом сили.
Теми цього довгочиту:
Вовки🐺 Молитва Вовчиці на краю
> Я — не слабка.
Теми цього довгочиту:
Вовки
Вам також сподобається
Нічна проповідь від психопата
шоумененадумці на тему того, до чого довели вороги наше суспільство, що ми стаємо ворогами одне одному.
Теми цього довгочиту:
Щось ЦікавеЩо там з перекладами модів та з модами на імена?
Що до перекладу модів по The Sims 4 👉👈
Теми цього довгочиту:
ІгриСміливість: Ключ до Реалізації Мрій та Успіху.
Ця стаття розкриває важливість сміливості у досягненні успіху та мрій на фоні історій успіху інших людей, які змогли перетворити своє життя. Коротко про те, як прокачати свою сміливість та не піддаватися страхам, що можуть зупинити на шляху до успіху.
Теми цього довгочиту:
Мотивація