«Яка вона маленька!» — подумала я, вперше побачивши книгу. “Яка ж вона важка”, — жахалася я, читаючи її.

Давно хотіла познайомитися з цим автором і його славнозвісним Дискосвітом. Террі Пратчетт — маестро гумористичного фентезі, він писав дотепно і легко, йому справді вдалося кілька разів мене розсмішити. Це — один із беззаперечних плюсів книги.

“Місто дівчат” — про Нью-Йорк 40-50-х років минулого століття. Авторка вивчила тонну літератури, провела десятки годин за розмовами з людьми, які знали “той самий” Нью-Йорк. Тому історія вийшла не надто вже вигадана, а багато в чому правдива.

Валенсія — класне туристичне місто. Тисячі відпочивальників приїжджають сюди, щоб насолодитися теплим Середземним морем. Саме у Валенсії відбулося моє перше знайомство з Іспанією. Деякі спостереження за життям в іспанському місті я залишу тут.

Я розумію тих, хто любить цю книгу. І розумію тих, хто ненавидить її. Але, швидше за все, я належу до табору перших. Чому? Напишу про це нижче — зі спойлерами.

На відпочинку я захотіла почитати щось легке. У пам'яті зринула обкладинка книги “Сім чоловіків Евелін Г'юґо”, однієї з найбільш популярних сьогодні книжок, на яку написано вже, мабуть, сотні рецензій.

Вітання всім, хто пише! Хочу порекомендувати дві письменницькі спільноти, де саме зараз відбувається крутий двіж, і до яких я також долучилася зі своїми творами.

Утред допоміг Альфреду повернути владу у Вессексі та відвоювати захоплені землі. Здавалося б, тепер Утред зможе заявити свої права на замок Беббанбург, який в нього підступно відібрав дядько. Але (спойлер) — не в цій книзі.

“Блідий вершник” — друга частина циклу “Саксонські хроніки”. Історія починається наступного дня після подій першої книги.

На початку в мене з книгою склалися непрості стосунки. Я не могла призвичаїтися до стилю автора, його виклад видавався мені кострубатим, події неслися “галопом по Європах”, а роки минали сторінка за сторінкою. Враження таке, наче читаєш не художню книгу, а літопис.