Ми з цією книжкою сплелися, немов стовбурами. Вона тягнулася невиправдано довго, але кожного разу я до неї поверталася — і захоплювалася красою слова. Стиль авторки заслуговує найгучніших овацій. Проте для читачів, які чекають на карколомний сюжет, книга стане випробуванням.
Цей твір — ще одне нагадування про те, що українцям не жилося добре в жодній з імперій, хоч історія не зовсім про це. Вона — про нездорові взаємозалежні стосунки та право на пошук власного шляху. Про те, яким могло бути життя двох молодих жінок, якби Аделя і Стефа могли відірватися одна від одної, стовбур від стовбура.
У Станиславові русинка Стефа Чорненько служить своїй однолітці — пані Аделі. Вони обидві втратили матерів у страшній пожежі. Доктор Анґер взяв осиротілу Стефу в пориві альтруїзму і виховав поряд зі своєю дочкою.
Стефанія зберігає вірність дому навіть після смерті лікаря, навіть коли Аделя виходить заміж за трунаря Петра, який перебудовує старий маєток і зводить чудернацький дім з вітражним дахом, що пропускає до салону промені сонця.
З цією книгою можна блукати старими вуличками Івано-Франківська, почути місцевий діалект, зазирнути в меню ресторану часів Австро-Угорщини та дізнатися, про що пліткували та які політичні новини обговорювали в той час.
Книга зворушує і розчулює, змушує переживати безмежний діапазон почуттів: від ніжності та любові — до ненависті та невимовного болю розчарування, які переживає Стефа. Фінальна крапка додає гіркоти, розбиває вщент усі мрії. Аде ж як це логічно, красиво і трагічно водночас!
8/10
