Відгук Про Прочитане

Історія маленької Іванки Борсук показує, як війна і тоталітарне насильство входять у життя звичайної людини, руйнують усталений світ, але не здатні остаточно знищити пам’ять, віру

Читаючи у журналі «Всесвіт» “рецензію” Євгена Пащенка на книгу «Леся Українка як представниця українського модерну», я матюкався вголос!

Це книга про фотографію, але значно ширша, ніж може здатися на перший погляд. У ній переплітаються роздуми про саму природу фотографії, пам'ять, взаємодію між фотографом, людиною в кадрі та тим, хто потім дивиться на це зображення.

шось та й начитала

Пірати, флібустьєри, авантюристи, хапуги і лицарі нікуди не зникли, всі вони прагнуть свободи, кожен на своєму рівні, але серед них були, є і будуть корсари духу...   Галина Чернієнко

«Цього літа я стала вродливою» — це атмосферна літня історія, яка розповідає про перше кохання, канікули, вечірки, проведення часу з близькими та дорослішання. Хоча стосовно останнього пункту я готова посперечатися, але про це трохи згодом.

ну шож, ще один місяць закінчився, шось в тому місяці в мене читалося — то я й прийшла його показувать.

Мене захоплює, що Леся Українка писала рідною українською мовою, коли все українське мова, традиції, обряди – було під загрозою існування, а поетеса ніколи не йшла на компроміс та проти власного сумління, знала багато іноземних мов,

«Привіт, печале» - роман, написаний 18-річною Франсуазою Саган, який одразу став культовим і сколихнув літературний світ. Це історія про свободу, кохання і розчарування, про легкість літніх днів і тіні, що завжди поруч...

на календарі сьогодні кінець місяця, а значить прийшов час підсумків і висновків в картінках.

Пишу вам, як то кажуть, по гарячих слідах! От тільки перегорнула останню сторінку трилеру і мені є що сказати 🙂

Оскільки в Хтивітирі у мене назбиралась помітна вервечка дописів, думаю, варто перенести мої зауваження у блог. Справа в тому, що минулої осені я повторив експеримент із передплати періодики: цього разу я виписав дві літературні газети й іменитий журнал “Критика”.

Натхненний есей Івана Дзюби про життя і творчість Ліни Костенко можна порівняти з невимушеною бесідою з поетесою, в якій поетеса щиро та відверто ділиться спогадами, роздумами про своє життя.

Гортаючи сторінки, ти ніби поринаєш в епоху, що складається з образів, настроїв і сенсів. Коли читаєш і відкриваєш для себе ідеї, закладені в твори, — надихаєшся якимось дивним, майже невловимим чином. І так приємно цим наповнюватися 🖤