Артур Дронь «Гемінгвей нічого не знає» – Львів: «ВСЛ», 2026 –168 с.
Відверто кажучи, книга короткої прози Артура Дроня «Гемінгвей нічого не знає» читається емоційно складно. Автор жорстко, безкомпромісно з граничною відвертістю пише свої спогади про війну в Україні, загиблих побратимів, свої відчуття та почуття під час обстрілів росіян. На мою думку, цю книгу варто прочитати кожній людині, щоб розуміти, яку страшну ціну платять українські військові щодня, вмираючи на цій жорстокій війні, адже лише завдяки тому, що зараз там на лінії фронту чиїсь сини та доньки, в буквальному сенсі, захищають нас своїми грудьми, руками, ногами, тілами, ми маємо можливість, поки що, перебувати в тилу поруч зі своїми рідними, ходити на роботу, зрештою, просто випити улюблене горнятко кави чи чаю, тому ця війна стосується кожного.
Нам, усім, хто в тилу, потрібно бути не лише вдячними полеглим Героям, але й готуватися вже зараз до того, що вже зовсім скоро може настати час, коли на їх місце на бойових позиціях на фронті має встати хтось із нас. В цій книзі немає пафосу, після її прочитання ще глибше розумієш, що війна це – кров, смерть, біль, бруд, сльози, втрати побратимів.
«Господь Окопний» –глибокі роздуми про питання присутності Бога на війні, віри в Бога в найдраматичніших обставинах важких боїв. Автор наголошує, що саме Бог дав людині свободу вибору. Саме тому, що хочемо захистити наших матерів, батьків, дітей, дружин від російських гвалтівників та вбивць, мусимо залишити наших рідних і йти на війну, бо лише ми й ніхто окрім нас не візьме на себе відповідальність за наше життя і майбутнє.
Назва книги є метафорою, оскільки автор переконався на власному життєвому досвіді, що класична антивоєнна література, зокрема романи Гемінгвея, не знають реалій, жорстокості сучасної російської війни, тому про неї повинні розповідати світові самі українці. «....Вони за кордоном навіть не уявляють собі, як виглядає зараз дорослий світ. Реальний, жорстокий. Виростуть –зрозуміють».
Автор наголошує на тому, що важливо, щоб люди в інших країнах світу знали більше про цю війну, жахливі звірства, тортури, воєнні злочини, які чинять російські військові зараз в Україні та російському полоні : «Я хочу розказати про концтабори світу. Моя ціль – світ.»
Читаючи книжку розумієш, що ця війна закінчиться ще не скоро і саме людина є найвищою цінністю, бо саме українські солдати контролюють та утримують територію, а «....колись саме тілесним людям судилось почепити українські прапори у визволених містах...»
Книжку «Гемінгвей нічого не знає» обов’язково треба перекласти англійською, польською, німецькою, французькою, італійською та іншими мовами, щоб донести світові правду про війну в Україні. це література свідчення людини, яка є ветераном російсько –української війни, вижила під обстрілами й розуміє, як ніхто інший екзистенційну загрозу самому існуванню українців, як народу, як нації, яку росіяни прагнуть знищити, а Україну, як державу – стерти з мапи Європи та світу, це боротьба не лише за території, а за право нашого народу на життя і виживання.
«...Відтепер і назавжди в українських заводських настройках по замовчуванню буде намір дати відсіч цілою нацією, якщо цю війну проти нас хтось знову розпочне»
В тексті книги правдиво змальовано труднощі, які переживають військові, що повертаються із фронту до цивільного життя, особливості процесу реабілітації, психологічного та фізичного відновлення. Автор показує, що завдяки підтримці рідних, друзів можна зберегти «жагу до життя».
Дуже рекомендую прочитати книгу рідним, які чекають свого захисника з російського полону, бо кожна її сторінка, дає надію і може стати своєрідною терапією в найскладніших обставинах життя. Цю книгу варто читати, якщо прагнете осмислити страшні, болісні події, які переживаємо ми всі в Україні зараз щодня.
«Гемінгвей нічого не знає» – книга, що формує сенси, громадянську позицію, змінює світогляд, прочитавши її вже ніколи не будеш таким, як раніше, справжність, реалістичність оповіді іноді шокують, лякають, спонукають ще більше цінувати кожну хвилинку життя, але точно нікого не залишить баждужим. Саме такою й має бути література, щоб формувати вміння брати на себе відповідальність, за свій вибір, свої вчинки, дії, за майбуття. Кожна сторінка сповнена непохитної віри в Бога, бо тільки з довірою до Нього і «Його Промислу» зможемо не лише вистояти, а й перемогти, попри біль, втому, втрати.
Примітка: Рецензію написано спеціально для книжкового сайту «Буквоїд» 02.04.2026
