Що посієш — те й пожнеш через призму стосунків батьків та дітей. Мова не про ті злидні, коли немає чого їсти, а про ту емоційну прикрість та бідність, які ви можете дати одна одній.
Papier Rouge шукає тексти! Open Call — це відкритий заклик для авторів поділитися своїми текстами. Не обов’язково бути професійним письменником — головне, щоб вам було що сказати.
Висхідні потоки гірського повітря підхопили вільного птаха та понесли над горами, засніженими піками та крутими схилами. Орел ширяв…
Це не просто спогад — це зупинене літо. День, де млинці пахнуть щастям, друзі чекають біля каменя, а зорі над ліжком — ще не про вічність. Один день дитинства, де світ був цілим. І з того цілого все починалось.
Щастя — це не втекти від ваги, а навчитись тримати рівновагу між тим, що тягне донизу, і тим, заради чого йдеш уперед.
Я — пил між системами, голос без горла, істота на межі розкладу й просвітлення. Світ горить у мені, а я прошу лише ключ. Але велетень тримає рамку — і в ній прибито моє тіло.
Це історія про старість, яка памʼятає любов. Про вечір, що триває ціле життя. Про танець у світлі місяця, недопите вино й руки, що ще пам’ятають обійми. І про жінку, яка обирає залишитись — навіть коли мала квитки на прощання.
Північний полюс став моргом віри. Санта мертвий, ельфи божеволіють, а дива давно згнили разом із тілами. Все, що лишилось — брудна пародія на надію. Бо коли правда стає нестерпною, брехня здається порятунком.
Це історія про того, хто намагався збудувати сенс із вапна, болю й тиші. Його Колізей — не архітектура, а спроба втекти від симетрії чужого світу. Та навіть у самоті й забутті він відчуває: істина не ззовні — вона росте з уламків власної поразки.
Філософія життя Дениса Лукіна
ДрочитесяподрочитевамБогпомгає
той, котрий складає вірші
